Тетяна Гуркало - Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало

— Знову ти нічого не зрозумів, — сумно сказала. — А я тобі варити вареники збиралася. З вишнями. Як ти любиш.

Фініст схилив винну голову і зітхнув, як великий пес.

***

Саксофон Фініст віддав, але тільки після того, як Василина запевнила, що він їй не потрібен, а Дженні довела, що це ніяка не скрипка. Дженні на радостях покружляла сову і вирушила додому відсипатися. А Василина провела свій скарб через портал, і акуратно його закрила, щоб інший такий дурень нікуди не провалився випадково.

***

А енергія, котра не знадобилася феніксу для переродження, тим часом, розповзалася восьминогом десь у міжсвіті, ловила крихти іншої енергії, відрощуючи нові щупальця і розростаючись як опара, поки не дотяглася випадково відразу до трьох світів. На цьому енергія поки що заспокоїлася, завмерши в очікуванні, тому що поєднувати світи було її призначенням. Вона зі світу, де жив фенікс, брала образи, відбивалася від пам'яті фенікса, перетворюючи його тіло на попіл. А потім, коли на теплу землю падало яйце, з якого мало вилупитися нове пташеня, відривалася від фенікса, перетворювалася на лялечку і поступово створювала новий світ.

На жаль, цього разу процес народження нового світу був перерваний, так і не розпочавшись, і у що це могло вилитися, навіть боги не знали.

Втім, поки вони навіть не знали, що така незвичайна подія сталася.

Не стежили боги за феніксами. Цих феніксів насправді ціла купа, їх набагато більше, ніж богів. За кожним не встежиш, навіть якщо захочеш. І зайнятися самоспаленням, щоб відродитися, вогняні птахи зазвичай не поспішають. Один старожил навіть примудрився прожити сімнадцять тисяч років. Не кожен бог міг похвалитися таким віком. А нахабний птах у людській подобі знай собі робив великі очі і обіцяв дожити до повноліття. Тобто до вісімнадцяти тисяч років.

Як тут устежиш?

Та й не кожен бог, в принципі, думав про те, що для спалення одного нещасного птаха стільки енергії не потрібно.

Загалом, на богів чекав сюрприз.