Меланія Арт - Кохання в Новорічну ніч: Аварійний сценарій, Меланія Арт

Він? Ось цей здоровань – ветеринар? Ніколи б не подумала!

Яка, виявляється, може бути оманлива зовнішність.

– То ця прекрасна незнайомка з тобою? – проговорив Єгор. – Софіє, я й гадки не маю, про яку там малечу, казав цей шатенчик, але з вами я точно не проти познайомитися ближче. Ви – моє новорічне диво.

Я не втрималася і розсміялася. Було очевидно, що він просто жартує, тож я навіть не думала сприймати його слова серйозно.

– Ось так вже краще, – задоволено прокоментував мою реакцію. – Вам усмішка більше йде, ніж серйозний вираз обличчя.

– Дякую, Єгоре. Мені теж приємно з вами познайомитися.

– О, тоді, можливо, на ти?

– Єгоре, – раптом в наш діалог вмішався холодний голос Ігоря. – Легше.

– Зрозумів, – зовсім іншим тоном, відповів йому друг. – Ти ж знаєш, мені чужого не треба.

– От і добре, – миттєво розслабився Ігор. – Тепер до справ. У нас тут двоє кошенят, подивишся?

В цей момент я сильніше розкрила куртку, являючи світу дві руденькі мордочки. 

– Вони, мабуть, довгий час провели на вулиці, – почала пояснювати всю ситуацію. – Я переживаю, чи не потрібна їм медична допомога.

– Ух ти, оце так краса! – Єгор миттєво перевів всю свою увагу на кошенят. – Місяців три від сили їм. Ігорю, відведи нас в якусь пусту кімнату, де багато світла.

– Давай в мою. Там буде зручно, – відповів йому Ігор, але при цьому не зводив погляду з мого різдвяного светра, змушуючи цим мене нервувати.

***

Поки Єгор займався кошенятами, а Ігор кудись відійшов, я знайшла дзеркало і нарешті змогла трохи привести себе до ладу.

Повністю зняла пуховик та шапку, а потім розпустила гульку, що вже встигла мені набриднути. До речі, після неї моє довге руде волосся виглядало, наче після дайсона. Гм… А що… Набагато економніший спосіб вкласти волосся.

– Що ж, Софіє, можу з впевненістю на 99,9% сказати, що кошенята абсолютно здорові. Їх би проглистувати тільки, але це почекає до завтра, – відволік мене голос здорованя. 

– Це найкраща новина за сьогодні, – посміхнулася йому, а потім підійшла і почала гладити кошенят, що вже виспались і вирішили, що моє волосся – це дуже крута іграшка для них.

– Ну що ви тут? Як справи у малечі? – почула ззаду голос Ігоря.

Повернула голову і ледь стримала сміх.

Річ у тім, що на ньому… Був майже такий самий светр, як у мене!

Господи, божевільний хлопець! Тут всі одягнені в різні сорочки та модні поло, а Ігор – в светр з оленем! Тепер ми просто два чобітки – пара.

– Справи у малечі добре, – відповів йому Єгор, посміхаючись. – А от у твоїй адекватності я тут раптом засумнівався.

– Не мели дурниць, – весело відповів йому Ігор, а потім нарешті подивився у мою сторону, та й так і застиг.

– Що? – спитала, нервово заправляючи передні пасма за вуха.

– Це точно доля, – відповів він загадково. – Ви з цими кошенятами просто не могли не знайти один одного! А тепер варто знайти щось перекусити цій рудій сімейці. І я маю на увазі всю сім’ю руденьких, що знаходиться в даній кімнаті. Тобто і тебе теж, Софіє. Ти ж точно не вечеряла, враховуючи, що твої роли так і залишилися самотньо лежати в авто.

– Та я не голодна... – мені раптом стало ніяково від його слів. 

– Ага, добре, – посміхнувся мені, а потім взяв одне кошеня собі на руки і пішов на вихід з кімнати.

***

Цього разу ми пройшли крізь натовп спокійніше. Інші гості вже не так звертали на нас увагу, а на самій кухні взагалі була присутня лише одна якась жінка, підозріло схожа на Ігоря. Точніше він був підозріло схожий на неї.

– Ігорю, нарешті! – промовила вона, а потім поцілувала хлопця у щоку. – Ого, ти в светрі, що подарувала Мілана? Ти ж казав, що не одягнеш його навіть якщо настане зомбі-апокаліпсис!

– Мааамо, – страждальним голосом відповів їй хлопець, а я не стримала усмішку.

То він заради мене так одягнувся? Щоб я відчувала більш комфортно серед всіх цих наряджених людей?