Меланія Арт - Кохання в Новорічну ніч: Аварійний сценарій, Меланія Арт

– Мої батьки.

– Що?! 

– Все потім, Софіє, – відповів і знову підморгнув мені. – Ходімо всередину. Там тобі ще більше сподобається, впевнений.

– А це точно буде доречно? Можливо, я краще додому поїду? – мені було незручно з’являтися на вечірці батьків Ігоря.

Тим більше… Я надто просто виглядала. Блакитні джинси скіні, бежевий светр з червоно-зеленими різдвяними візерунками, недбала гулька на голові, що зараз прикрита шапкою з величезним помпоном... Я ж навіть макіяж весь змила після останнього виступу! Коротше, образ точно не для новорічної вечірки в такому чарівному місці. Там, мабуть, всі одягнуті так, наче на модному показі якомусь, а я...

– Тебе хтось чекає? – серйозно спитав. – Батьки? Друзі? – тут зробив паузу, а потім нервово додав. – Хлопець?

Мої щоки знову запалали зсередини.

– Ні, – мені було соромно зізнаватися, але я вирішила бути чесною. – Цього разу я зустрічаю Новий рік, як Кевін Маккалістер Різдво – одна вдома.

– І ти справді думаєш, що після цього я тебе відпущу? – відповів мені, знову випромінюючи радість своєю голлівудською усмішкою. – Так, пізніше про це поговоримо, а зараз… Бігом всередину! Дітям потрібно до лікаря!

– Як скажете, капітане! – пожартувала і дійсно вийшла з авто.

***

Вау! 

Це просто… Ну… Вау-вау-вау! 

Мій словниковий запас зараз робить жест “рука-обличчя”, але я дійсно по-іншому не можу висловитися.

Очевидно його батьки не просто люблять різдвяні свята, а є справжніми їх фанатами, адже всередині будинок був більше схожий на якусь резиденцію Святого Миколая! Купа новорічних прикрас, височенна ялинка, прикрашена іграшками в срібно-червоній колірній гамі, найрізноманітніші гірлянди. Загалом – тут було все! 

– Нереально гарно… – прошепотіла, розглядаючи цю красу.

– Радий, що тобі подобається.

– А де ж всі? Ти казав, що запізнюєшся на вечірку, – розгублено промовила і в цей самий момент кімната неочікувано почала наповнюватися людьми, що одночасно почали викрикувати:

– З днем народження, Ігорю!

– Рости щасливий!

– Здоров’я!

– Кохання!

І тут до мене дійшло…

– В тебе день народження? – різко повернулася до хлопця, якого вже встигла стиснути в обіймах якась жіночка поважного віку. 

– Так вийшло, – не дивлячись на обійми, відповів і легенько пожав плечима.

– Очманіти…  

Боже, мені точно не місце тут!

– Ну, вітаю! Бажаю гарно повеселитися! – промовила з нервовою посмішкою і швидко побігла на вихід, притримуючи кошенят, що від стрімкого темпу почали незадоволено куйовдитися в куртці, 

Відчувала себе справжньо дурепою, стоячи посеред цих всіх наряджених людей. Приїхала з іменинником і навіть не знала про це. Мало того... Годиною раніше я цьому "імениннику" ще й авто розбила!

Це просто жах...

– Софіє, зажди! – прокричав у слід хлопець.

– Все добре, Ігорю. Повертайся до своїх гостей. Мені справді краще поїхати.

Ще ніколи в житті мені не було так соромно!

Зіпсувала людині і День народження, і Новий рік… Постійно зі мною щось таке трапляється! Не дівчина, а катастрофа справжня!

– Ключі в мене, тож в тебе не вийде поїхати, – раптом промовив Ігор.

А я… Стала, мов вкопана. Трясця! Ну як я могла про це забути?

– Охх!

– Будь моєю... гостею, Софіє.

– А в мене є вибір? – тихо поцікавилася.

– Його немає, – шкідливо пожав плечима, підморгнув (в котрий раз!), а потім взяв і за руку повів мене назад в будинок. – Не нервуй і відчувай себе, як вдома.

***

Цього разу навіть у будинку Ігор так і не відпустив моєї руки. Замість цього він почекав, поки я зніму взуття, а потім впевнено провів мене всередину, по дорозі вітаючись зі знайомими та дякуючи їм за привітання. 

Через декілька хвилин ми зупинилися біля якогось хлопця, на фоні якого я зі своїм зростом виглядала справжнім ліліпутом. Річ у тім, що хлопець був дууже високим. Під два метри точно. Та ще й з такими біцепсами, що було одразу зрозуміло – спортсмен якийсь. 

– Друже, ти де затримався? Ми вже думали, що ти нас кинеш, – раптом промовив він в нашу сторону і поліз обіймати Ігоря.

Я в цей момент відійшла трохи в сторону і перевірила кошенят, що вже знову спокійнісінько собі дрімали в мене в куртці. От їм, схоже, взагалі байдуже на все, що відбувається навколо, аби тільки не трусило сильно. 

– Та в мене тут по дорозі непередбачувана пригода трапилася. Власне кажучи, ти зараз станеш її частиною, – відповів велетню Ігор.

– Заінтригував! Я в ділі.

– Софіє, – почула, що хлопець звертається до мене, і швидко підняла голову, – Це – Єгор. Я тобі про нього казав, тож вже можеш діставати нашу малечу.