Лада Астра - Хаврор для короля Зберегти твоє життя, Лада Астра

–  Я не зможу, – чесно сказала я.

– Можеш щось краще запропонувати? Чи може ти боїшся посправжньому в мене закохатися? – допитувався Рейнар підсідаючи ближчє до мене, я ж в свою чергу відсунулася подалі від нього.

– Та нічого я не боюся. Просто це все якось дивно і не зрозуміло. Що скажуть піддані на таке наше зближення? 

– Вони по перше не все будуть бачити, а по друге я людина. Невже я не можу закохатися, як усі нормальні люди? Ну чисто гіпотетично?

– Гіпотетично можеш, але ж ще є Елоїза і вона …

– І вона, так само як і Лана, розуміє, що я керуватимусь у виборі не почуттями, – перебив мене Рейнар і знов присунувся ближче до мене. А я вже і так на краю була.

– А.. а.. а, я придумала, – вигукнула я і вскочила з місця, чим звісно насмішила Рейнара.

– Що ж ти там придумала таке?

–  Ми можемо вчинити як з Аріною. Я маю досвід перетворення в чоловіків, тож спокійно перетворюся в батька Лани і ми знімемо ще один цікавий фільм.

– Ти сама віриш, що це вийде провернути ще раз? Думаєш Лана настільки дурна? Та і підозрілими будуть такі схожі викриття, – справедливо примітив король, а я почала гризти нігті через нервове напруження і ходити туди сюди по кімнаті, намагаючись хоч щось придумати.

– А ще ж Вікторія є, то може ти з нею кохання розіграєш? – ляпнула не думаючи я.

– Пропонуєш мені довірити їй наші таємниці? – спокійно запитав король. – Іншого виходу нема Адалін. Це єдиний варіант, хоч визнаю, що не досконалий. Все може піти не по плану, але іншого шляху немає.

– Ну і як воно має виглядати?Це наше зближення? – здалася я. 

– Побачиш. Не буду тебе відразу лякати. Я і сам ще не все чітко продумав, тож будемо імпровізувати. Все як ти любиш Адалін, – підколов він мене стосовно імпровізацій. 

– Угум, – буркнула я собі під носа. – Я вже вільна. Бо я ще до Яшки зайти хочу, а потім зійду до себе. 

– Сходити нікуди не треба. Твої речі перенесуть у ту кімнату, де ти була сьогодні, – зупинив мене Рейнар.

– Я не можу офіційно проживати на тому ж поверсі, що і король.

– Хто тобі таке сказав? Лана і Елоїза живуть поверхом нижче, а ти будеш жити тут. Непоганий початковий аргумент нашої з тобою близькості. А якщо зовсім серйозно, то тільки тут я можу гарантувати вам з Яшкою суцільну безпеку. Хоча б у ночі. Вся ця частина захищена магічною печаткою і аби хто сюди не пройде. Знову ж таки, Яшка буде поруч з тобою, а його безпеку, як ти розумієш, треба забезпечити в першу чергу, – давив король на болюче. Тут Яшкі точно буде безпечніше. 

  – Невже ви не довіряєте власній майбутній королеві, ваша величність. Невже підозрюєте в чомусь бідолашку Елоїзу? – єхидно запитала я. Каюсь, невтрималася.

– Я всіх підозрюю Адалін. Крім тебе.

– Чому кім мене?

– В нас з тобою був спільний ворог і думаю тобі не треба вбивати того, хто допоможе знищити будь яку добру згадку про нього в цьому королівстві, – серйозно відповів мені король.

   Я промовчала. А що тут скажеш? Він правий на сто відсотків. 

     Після Яшки я відправилась у свою нову кімнату і тільки там дозволила собі поринути у спогади. Я готувалася вбити Фрідріха. Я і хаврором стала тільки за умови, що Моно допоможе мені у цій нелегкій справі. Як тільки я відчула себе добре, то спробувала втекти від них і в мене навіть майже вийшло, за що я потім і отримала прізвисько Невловима Ді. Бо весь час вислизала з рук нашої охорони. Тоді Моно запропонував мені угоду. Я працюю на нього, а він готує мене до справи усього мого життя. І чим більше я там знаходилася, тим ясніше розуміла настільки складно буде це реалізувати. Але я сумлінно навчалася. Тренувалася фізично, за допомогою підсказок Моно розвивала магію тіла. До сих пір не знаю звідки він стільки всього знає і не тільки про мою магію. Він завжди знає все і про всіх. Я вчилася викручуватися з непередбачених ситуацій, але ні на хвилину не забувала про свою помсту і не давала забувати Моно про нашу з ним угоду. 

      Він обіцяв влаштувати мене в замок, де я і повинна була наблизитись до Фрідріха. За два дні до того, як Рейнар вбив короля, я отримала позитивну відповідь від замку. Мене брали служницею. Я не встигла влаштуватись. Рейнар мене випередив. В той день я останній раз плакала. Це бажання помсти. Воно вїлося мені у шкіру і я ніяк не могла змиритись з тим, що так ніколи і не зможу тепер помститись за життя моїх близьких. Я тоді повісила на себе тягар вини перед усім своїм родом. Я не впоралась. Не помстилась. Звісно, тепер я розумію, що і в Рейнара була вагома причина для помсти і давно відпустила почуття образи на нього.

  Просто він встиг першим а я довго готувалась і проґавила свою можливість. Але от тягар вини перед родом нікуди не дівся, та певно тепер вже і не дінеться.