Еліс Кларк - Палай зі мною, Еліс Кларк

4. Влад. Що відбувається?

— Босе, ви куди? — голос Марка звучить здивовано.

— Звози мене туди, де я зможу зняти напругу, — хмикаю. 

— Але дівчисько ж тут…

— Вона потрібна мені для іншого, — твердо кажу я, виходячи з будинку.

— Це не схоже на вас, — Марк йде за мною.

— Плювати, просто відвези…

***

Коли вона заходить, я відмічаю, що колір волосся і "натуральність", яку вона намагається показати, фальшиві. Це чомусь дратує. Я беру склянку з віскі і відпиваю ще. 

— Ну що, підходь, не соромся, — хмикаю я до неї. 

— Які будуть ваші побажання? — вона усміхається.

— Для початку заведи мене, — дивлюсь їй прямо в очі.

Дівчина неквапливо підходить, торкається мого обличчя, потім її руки спускаються нижче… Вона сідає мені на коліна і припадає губами до моїх губ. Від неї смачно пахне, однак відчуваю, що це не те, чого я хотів. 

Однак не збираюсь здаватись. Торкаюсь руками її талії, починаю водити по ній. 

Дівчина починає розстібати мою сорочку. Раптом відмічаю, що Селіна б не стала так робити. Чорт, нащо я думаю про неї? Вона ніхто, така ж шлюха, просто ще ніхто нею не користувався….

Дівчина певно відчуває, що я напружився і відірвався від поцілунку, бо  кладе мою руку собі на груди. Але замість збудження я, схоже, починаю відчувати роздратування. 

— Може, ви хочете, щоб я роздягнулася? — питає вона, понизивши голос.

— Давай спробуємо, — погоджуюсь я. — Тільки, певно, уяви, що в тебе сьогодні перший раз. Хочу бачити невинність, щось таке.

— Добре, бажання клієнта — закон, — усміхається вона. 

Підіймається з моїх колін, робить нещасний вираз обличчя і починає торкати себе руками, але шлюха є шлюха. В кожному її жесті вловлюється досвідченість і механічність. 

Раніше мене це не дратувало, бо ж я доволі часто користувався послугами подібних жінок, але зараз я чомусь прямо бішусь. 

— Я так боюсь, ти будеш ласкаво поводитися зі мною? — ниє вона. 

— Геть, — все ж не стримуюсь я. 

— А що не так? — на її обличчі з’являється подив. — Ви ж хотіли невинність?

— Від тебе віє шлюховатістю, — хмикаю я. — В кожному русі. Мене нудить від тебе. Йди геть.

Вона ображено хмикає, розвертається і йде, гордо задерши голову і цокаючи високими підборами. 

Я встаю з-за столу, ставлю віскі і одразу ж виходжу з цього місця… Хочеться прийняти душ, хай навіть у нас нічого не було. Я все ще відчуваю її брудні дотики. Що відбувається? 

***

Додому повертаюсь злий і на взводі. Слава Богу Марк — розумний тілоохоронець і водій і не задає зайвих питань, ну хоч працівники в мене нормально навчені. 

Коли заходжу до холу, не бачу і не чую нічого. Цей будинок все так само порожній, як і раніше. Я йду вгору до спальні і вже біля передпокою перед спальнями зіштовхуюсь з дівчиськом.

— А ти чому не спиш? — запитую здивовано.

Селіна червоніє і відводить погляд:

 — Я захотіла пити… Мені показали, де ванна…

— Яка ще ванна, скажи ще що ти прямо з крана пити зібралась! — вона мене дратує, але одночасно з цим чомусь відчуваю, що ледь стримую усмішку.

— А з крана не можна? — дівчина дивиться широко розплющеними очима.

— Ти що кухонь не бачила в своєму житті? — кажу злегка роздратовано і хапаю її за запʼясток. — Ходімо. Покажу тобі все. 

Вона слухняно йде за мною, опустивши очі.

Раптом чую, як у неї голосно бурчить в животі. Вона червоніє ще більше. 

— Ти ще й не їла? На дієті чи що? — кажу коли ми вже підходимо до кухні.

 — Дядечко сказав, що я не заробила їсти більше разу на добу,  — на мить я відчуваю, як її голос стає більш жорстким, у ньому відчувається навіть щось подібне до ненависті. 

— Ти їси раз на добу? — перепитую здивовано, коли ми підходимо до холодильника. — Тобі там і їсти не дають? 

— А ви що, думаєте, там курорт? — вона піднімає очі і дивиться на мене.

— Але ж ти там працюєш?... — питаю я. — Чи як…

— Сьогодні був мій перший робочий день... — вона знову стає млявою і слухняною, наче й не було тільки що того сплеску емоцій, який здивував мене. 

— Але чому ти не їси? Вдома там… Чи де, — я не можу зрозуміти, що відбувається, але дуже хочу розібратись. 

— Дядько сказав, що я маю берегти фігуру, — відповідає вона. — Він мене виростив, ще з народження. Я не маю інших родичів.

— Та ти ніби і так струнка… Навіть надто, якщо пригледітись, — я відкриваю холодильник. — Добре, поки ти тут, зі мною, я хочу, щоб ти їла стільки, скільки хочеш. 

— Дякую, мені багато не треба, — вона знизує плечима.

— І запамʼятай, в цьому домі ти можеш спуститись на кухню в будь-яку мить. Та й взагалі будь-куди. Тільки не йди з будинку, це єдине правило…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍