Лю Цисінь - Темний ліс

У Юе, коли він побачив величезний корпус корабля на ім'я «唐»[1] — «Тан» у мерехтливих спалахах електродугового зварювання. Насправді він добре знав, що цей оптичний ефект виникає через використання найсучаснішого способу зварювання в захисній газо-рідинній атмосфері. Після цього на плитах корпусу авіаносця з найміцнішої марганцевої сталі залишається безліч дрібних плямок. У Юе намагався уявити, яке враження справлятиме цей здоровань, коли на корпус «Тана» шар за шаром нанесуть захисну сіру полуду, й не міг.

Щойно завершилися четверті за ліком навчання ударного авіаносного з'єднання «Тана» у прибережних водах. Упродовж двох місяців навчань У Юе і Чжан Бейхай, який зараз стояв у нього за спиною, грали незвичні їм ролі. Похідний стрій з есмінців, підводних човнів, допоміжних кораблів ішов під прапором командира з'єднання, проте флагманський корабель «Тан» ще стояв на стапелях у доці. Його місце займав учбовий корабель « 郑和 »[2] — «Чжен Хе», та іноді воно взагалі залишалося порожнім. Два місяці У Юе очужіло вдивлявся у порожнє флагманське місце в строю: там бурлили сліди кільватерів інших кораблів, і це цілком відповідало його настроєві. «Чи буде насправді заповнена ця порожнина?» — не раз запитував він у себе.

Та ось тепер, споглядаючи незавершений «Тан», він бачив не лише його ветху оболонку, він бачив і негаразди, і злигодні, що їх приносить із собою похилий вік: сам «Тан» — мов гігантська стара покинута фортеця; корпус корабля — величні високі кам'яні мури; цятки від зварювання — в'юнкі рослини, що обплітають стіни фортеці… Немов це й не будівництво, а розкопки археологів.

Наляканий перспективою таких нескінченних думок, У Юе повернувся до Чжан Бейхая, який і досі стояв у нього за спиною.

— Як почувається твій батько? — спитав він.

— Краще не стає. Насилу тримається, — відповів Бейхай, ледь похитавши головою.

— Напиши рапорт про відпустку.

— Я вже був у нього, коли його вперше шпиталізували. За потреби ми повернемося до цієї розмови.

Знову запала тиша. І так було щоразу, коли ці двоє починали говорити про особисте. Звичайно, по службі спілкувалися куди жвавіше, та все одно відчувалися якісь перепони на шляху до повної відкритості.

— Бейхаю, той обсяг роботи, який чекає на нас у майбутньому, не можна порівняти з сьогоднішнім. Якщо нас призначили на ці посади, мусимо налагоджувати контакт.

— Ми чудово комунікували в минулому. Якщо командування призначило нас обох на «Тан», вочевидь причиною стала і наша вдала співпраця на «长安»[3] — «Чан'ані».

Промовивши це, Бейхай посміхнувся, а потім розсміявся тим своїм сміхом, який до кінця так і не вдавалося зрозуміти У Юе. Проте він міг заприсягтися, що сміх підлеглого щирий, від серця, хоча неможливо збагнути, що в кого на серці, тож не варто й намагатися, бо всі зусилля марні. Та й успішна співпраця не потребує цілковитого розуміння. Хоча самому Бейхаю У Юе здавався розгорнутою книгою; він славився своїм умінням легко «читати» найдрібніші думки та потаємні бажання всіх від матроса до капітана. Він був майже ідеальним втіленням комісара з політичних питань: відвертим у судженнях, прискіпливим у деталях; його коментарі й підказки не залишали сумнівів щодо правильності прийнятих рішень. Проте його внутрішній світ завжди залишався для У Юе бездонною сірою прірвою. Він постійно давав невербальні підказки: «Роби саме так. Це найліпший або найправильніший спосіб, але це не те, що я особисто вважаю правильним». Подібне відчуття, спочатку невиразне, а потім дедалі відчутніше, постійно спонукало до правильного вибору. Все, що Чжан Бейхай робив чи радив, було правильним або найдоречнішим. Однак У Юе й гадки не мав, як же насправді Бейхай до всього цього ставиться.

У Юе мав чітке кредо: командування військовим кораблем — важка справа, пов'язана з реальною небезпекою, і вищі офіцери мають повністю розуміти хід думок один одного. Через це в У Юе виникали значні проблеми: спочатку він думав, що Бейхай тримає камінь за пазухою та очікує на бодай найменшу його помилку. Він ображався: чи був хтось відвертішим і щирішим за нього на непростій посаді командира есмінця? Чим він заслужив на таку недовіру?

Поки батько Бейхая був їхнім безпосереднім командиром, У Юе говорив із ним про складнощі співпраці з його сином, уже на той час комісаром: «Якщо питань до виконання службових обов'язків немає, то чи не байдуже, про що він думає? — тихо запитав той. А потім додав, можливо, мимоволі: — Щоправда, я теж не знаю, про що».

— Підійдімо якомога ближче, — сказав Бейхай, вказуючи на «Тан», уквітчаний спалахами зварювання. Цієї миті задзеленчали їхні телефони — у повідомленнях вимагали негайно повернутися до авто. Значить, трапилося щось надзвичайне, адже машина була обладнана захищеним каналом зв'язку. У Юе відчинив дверцята й підняв слухавку. Телефонував офіцер зі Штабу авіаносного з'єднання.

— Капітане У, від Командування Військово-морського флоту надійшов терміновий наказ для вас і комісара Чжана: ви вдвох маєте з'явитися до Генерального штабу для пояснень із певних питань.

— До Генерального штабу? А як же п'ята сесія навчань? Половина кораблів з'єднання вже в морі, інші виходять завтра.

— Щодо цього не маю інструкцій. Наказ дуже чіткий. Ознайомитися з деталями ви зможете по поверненні у Штаб з'єднання.

Командир і комісар ще не спущеного на воду авіаносця «Тан» одночасно глянули на корабель. Це був один із рідкісних моментів, коли їхні думки збіглися: скидалося на те, що місце в морі так і залишиться порожнім.

* * *

Форт-Ґрилі. Аляска

Кілька оленів, які підтюпцем перетинали засніжену рівнину, нашорошили вуха, відчувши вібрацію землі, вкритої грубою сніговою ковдрою. Просто перед ними розчахнулася замаскована біла півсфера. Вона була тут і раніше — схожа на гігантське яйце, наполовину вкопане у землю й припорошене снігом. Олені завжди відчували, що воно не належить цьому вистудженому світові. З потрісканого яйця вирвалися стовпи густого диму й шаленого полум'я, а за ними з гучним ревінням на світ Божий вилетів циліндр. Він торував собі шлях із підземелля, стрімко набирав швидкість, вивергаючи вогонь із днища, і збурене повітря підхоплювало з собою у височінь найближчі кучугури, які опадали вже дощем. Коли циліндр злетів на достатню висоту, припинилися вибухи й спалахи, що так налякали оленів, знову запала тиша. Циліндр розтанув у небі, тільки залишив по собі довгий білястий слід, мовби вкрита снігом земля внизу була змотаним клубком пряжі, й невидима гігантська рука сукала з нього нитку вглиб космосу.

— От дідько! Ще кілька секунд, і