Жан-Крістоф Гранже - Останнє полювання
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Шюллер клацнув язиком. Він стояв, спершись ліктем на стіл та тримаючи в другій руці пиво, і здавалося, ніби він зійшов із картини Брейґеля-старшого.
— Мене попросив Франц.
— Хто?
— Брат Фердинанда, — сказала Івана.
Шюллер простягнув руку з пивом у бік рудої, ніби щоб підтвердити її слова.
— Дядько Юрґена та Лаури забажав, щоб я склав власний звіт. Прокурор Кольмара навіть погодився офіційно брати його до уваги.
— Франц не довіряв французькому судмедексперту?
Шюллер стенув плечима.
— Це спадкова недовірливість. Ґаєрсберґ усіх повинен підозрювати…
— У цьому документі, — повела далі Івана, — ви пишете, що маєте сумніви стосовно точної причини смерті.
Шюллер допив пиво одним махом і злегка скривився.
— З обезголовленням неможливо бути впевненим.
— Але ви думаєте, що йому перерізали горло?
— Мабуть, — відповів він пониклим голосом. — Бідолаха…
Здавалося, розмова навіює йому спогади про кошмарний розтин — або ж думки про жахливі муки Юрґена.
— В одному я впевнений… — повів далі він. — Убивця відрізав голову ножем. Точної моделі я не назву, але можу закластися, що це мисливський ніж. Краї рани на шиї пошматовані. Однак це не пилка і не якась машинка.
Івана дістала блокнот і щодуху строчила: для більшої ефективності вона навчилася техніки, якій нині загрожує вимирання, — стенографії.
— Убивця розрізав йому живіт і забрав нутрощі. Навіщо, як гадаєте?
Шюллер підвівся і взяв у холодильнику ще одне пиво.
Він відкоркував пляшку, вдаривши кришечку долонею об кут столу, і знову сів.
— Рефлекс мисливця. Так роблять, щоб вивільнити гази і не дати внутрішнім органам роздутися.
— Пошкодження анусу також пов’язані з полюванням?
— Звичайно. Нутрощі виймають крізь вертикальний розріз на животі, але геніталії дістають через задній прохід, аби не забруднити м’ясо сечею та калом.
Юна слов’янка розлючено зиркнула на свого ментора. Ньєман від початку знав про це, але нічого не сказав.
— Отже, убивця полюбляє полювання? — запитала вона з олівцем у руці.
— І не будь-яке, а пірш.
— Що-що?
— Полювання з підкраданням, — відповів Ньєман.
Шюллер підтвердив його слова посмішкою.
— Тут є полювання, яке всім відоме, з рушницею, а також те, яке всі ненавидять, — із собаками. А ще є пірш… — він стишив голос, ніби збирався повідомити якусь таємницю: — Тихе самітне вистежування. Мисливець підкрадається якомога ближче до жертви і вирішує, чи гідна вона померти.
— Не розумію.
— Підходить лише самець з ідеальними параметрами. Як кажуть, «озброєний самець», із довгими іклами, якщо це кабан, або з великими рогами, якщо йдеться про оленя. Найважливіше — це підкрастися якнайближче. Насмілитися підійти за кілька кроків до найзапеклішого супротивника…
— І що тоді? Тварину відпускають?
Шюллер розреготався.
— Одразу видно, що ви не полюєте! Її вбивають однією-єдиною кулею, випущеною за вкрай суворими правилами. Це називається «правильна куля».
— Але в Юрґена не стріляли, — зауважив Ньєман.
— Це правда. Ваш клієнт надихається «піршем», але для самого вбивства вдається до іншої традиції: холодна зброя.
— У Юрґена фон Ґаєрсберґа між зубами була дубова гілочка. Це нагадує традицію «останнього кусу», чи не так?
Цього разу Шюллер націлив горлечко пляшки в бік Ньємана: він оцінив, що має справу зі знавцем.
— Саме так. Коли тварину вбивають, їй підносять останню трапезу. Зазвичай гілочку вмочують у кров жертви, а тоді вкладають їй до пащі. Деякі мисливці навіть випивають трохи крові…
— А ви, — запитала Івана провокаторським тоном, — полюбляєте подібні тонкощі?
Шюллер, схоже, не образився на нападки флікині. Він лише кинув косий погляд у бік Ньємана, мовляв: «Навіщо ви привезли сюди це дівчисько?»
— Ні. Терпіння не стає. Я віддаю перевагу переслідуванню здобичі з собакою. — Він знову підняв пляшку. — Я навіть добре розбираюся в породах мисливських собак!
Івана нашкрябала щось у блокноті, тоді знову підвела голову. Нехай балакає.
— Згідно з вашим звітом, — заговорила вона, — убивця не лише вийняв нутрощі, деякі органи він забрав: кишки, стравохід, шлунок…
— Він не забрав їх, а закопав. Це ще одне правило піршу.
— Чому?
— Передусім тому, що ці частини неїстівні. А головне, це табу. — Лікар знову заговорив змовницьким тоном: — Це глибинне джерело тваринного тепла, там, де зосереджена його чорна кров, його дика природа…
— У цьому випадку не підтверджено, що він їх закопав.
— Чому ж, підтверджено, звісно.
— Звідки така впевненість?
Шюллер здивовано округлив очі.
— Як це… та ж їх знайшли неподалік! Не розумію, ви що, не зв’язувалися з вашими французькими колегами?
Івана з Ньєманом перезирнулися: крюшо зіграли з ними злий жарт. Або ж геть забули їх повідомити.
Щоб не затримуватися на «внутрішніх збоях у роботі французької поліції», флікиня одразу ж мовила:
— У пірші здобичі також відрізають голову?
— Так, якщо з неї хочуть зробити трофей. Це називається «масакра».
Ньєман помітив, що Івана всміхнулася кутиком губ — цей термін здався їй доречним.
— Убивця знається на фізіології? — запитав він. — Міг би бути м’ясником? Чи хірургом?
— Достатньо просто бути мисливцем. І знати свою справу. Дам вам інший приклад: щоб витягти нутрощі, він розпиляв ребра біля грудної клітки, достоту як роблять профі в лісі, убивши здобич.
Флік подумав про Юрґена фон Ґаєрсберґа. Навіть не знаючи всіх подробиць, він міг уявити собі юність і виховання цього спадкоємця. Престижні школи, елітні види спорту, люксові канікули… Нічого, анічогісінько не віщувало йому такої смерті — смерті простого кабана.
Що намагався сказати їм убивця?
— Дякую вам, професоре, поки що це все.
— Поки що?
Ньєман ввічливо нахилив голову.
— Я маю на увазі, ми уважно прочитаємо ваш звіт, а після цього, можливо, у нас виникнуть інші запитання.
— А мої сьогоднішні свідчення? Я не маю підписати протокол?
— Сьогоднішня розмова залишиться off the record[8].
Івану пересмикнуло від цієї гротескної журналістської фразочки, але вона, певно, вловила прихований сенс: за шістсот кілометрів від Парижа, поза межами французьких кордонів вони не стануть заморочуватися з писаниною.
Ньєман намірився просуватися на нюх, не залишаючи слідів. Прочитати звіт Шюллера, складений німецькою, він не мав жодних шансів. Однак хотів залишити професора під боком як консультанта. Це був збіса досвідчений мисливець.
Та в одному флік уже був переконаний: їхній убивця — майстер
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останнє полювання», після закриття браузера.