Йорн Лієр Хорст - Одержимий злом

на Вістінґові лежала відповідальність за добування із землі тлінних решток. Окрім того, він мав подбати про кримінально-технічний бік слідства. Доведеться розширити стежку, щоб по ній змогли проїхати чотириколісні транспортні засоби з необхідним устаткуванням.

Коли він почув вигуки, Том Керр біг до ґрунтівки, яка заводила в ліс на протилежному боці пасовиська. Якимось дивом йому пощастило зняти кайданки з однієї руки. Браслет метлявся на бігу біля другої руки. Він випереджав полісменів на добрих десять метрів, коли прослизнув крізь діру в загорожі.

А тоді пролунав потужний гуркіт. Вістінґа засліпив яскравий спалах, хвилею жбурнуло до землі. В очах замиготіли кольорові іскри. Навколо чулися крики і протяжні стогони. Підірвані вибухом земля й пісок осипалися додолу.

У вухах дзвеніло. Було важко дихати, повітря насилу пробивалось у легені.

Вістінґ підвівся на ліктях, трохи постояв навколішках, намагаючись опанувати себе й збагнути, що трапилось. Якийсь молодий полісмен рачкував у нападі паніки, йому з рота виривалися незрозумілі звуки. Він звівся на повен зріст, заплутався у власних ногах, знову гепнув на коліна й поповз далі. Інший полісмен брів хиткою ходою, відставивши від тіла руки, заціпенілі, мов дерев’яні сучки. Одяг порваний у клоччя, обличчя закіптюжене й закривавлене. Годі впізнати. Він підвів голову, глянув угору, а тоді впав на коліна й судомно заридав.

Вістінґ звівся на ноги, широко позіхнув, щоб відклало вуха. Хтось розпачливо й пронизливо кричав. Він озирнувся на звук. Марен Доккен уже бігла до колеги, який лежав на землі й корчився від болю. Її уніформа розпанахана. Численні порізи на обличчі кривавилися, ліва рука, уся в крові, безвольно звисала вздовж тіла.

Вістінґ ступив кілька кроків, роззирнувся навколо й побачив Ліне. Вона лежала ниць. Він кинувся до неї, але вона вже намацувала камеру й підводилася з землі.

— Будь тут! — Вістінґ торкнувся її плеча. — Нікуди не йди!

Він так і стояв з рукою на її плечі, пильно обводячи поглядом усе навколо. М’язи напружені до краю. Адреналін гупав у жилах. У скронях пульсувало. Запах вибухівки лоскотав ніздрі.

Там, де ґрунтівка заходила в ліс, у землі зяяла вирва, довкола неї — розкидані рештки овечої загороди. Двоє полісменів зі стогоном корчилися долі.

— Будь тут! — повторив він.

Кінолог вигукнув команду й помчав за вівчуром у напрямку, де зник Том Керр. Кіттіль Ґрам намагався відкликати його назад.

— Стежка може бути замінована! — застеріг він.

Тієї ж миті з-за дерев почулися два постріли, вискнув пес і відразу замовк.

Вістінг зосередився на поранених. Один із полісменів сів і закашлявся, харкаючи кров’ю. В іншого, здається, була відірвана ступня. Він уже не кричав, лежав блідий і непритомний у високій траві. Підійшов Гаммер. Перевірив дихання і пульс. Вістінґ задер догори ногу полісмена з покаліченою ступнею, щоб зупинити кровотечу; зняв чобіт. З відкритої рани звисали пошматовані м’язи й сухожилля.

Гаммер скинув куртку, стягнув з себе сорочку й порвав її на смужки. Вістінґ запхав дві в рану, рештою туго забинтував ногу.

— Негайно потрібна швидка! — кричав Ґрам у рацію. — Вибух гранати. Троє поліцейських важко поранені, щонайменше четверо з легкими пораненнями.

На центральному пульті добре знали, якою саме операцією він керував. Оператор не ставив зайвих запитань.

Решта полісменів охорони отримали незначні подряпини на обличчі, мали носові й вушні кровотечі. Двох із них Ґрам відіслав до мікроавтобуса по зброю й ноші. Один зайняв місце Вістінґа.

Знов ожило поліційне радіо. Вже інший, владний, голос попросив надати вичерпний рапорт про ситуацію.

Кіттіль Ґрам глянув на ґрунтову дорогу в лісі, де зник Том Керр.

— Ми втратили об’єкт, — повідомив Грам. — Він озброєний і рухається пішки в південно-східному напрямку.

— Треба перекрити дороги, — додав Вістінґ. — І нам потрібний вертоліт.

Ґрам знову заговорив у рацію, подав координати й попросив про додаткові контрольні пости на перехрестях та інших стратегічних місцях.

— Прошу підтримки з повітря вертольотом Heli 3-0, а також Uniform 3-0.

Uniform 3-0 був поліційним катером. О цій порі року він зазвичай швартувався біля причалу.

— Прийнято, — відповіли на іншому кінці.

Стіллер розмовляв по телефону. Завершив розмову і підійшов до них. Обличчя забруднене землею й піском.

— Викликав цивільну розвідувальну групу, яка візьме на себе контроль за прилеглими дорогами, — пояснив він. — Чотири загони.

Знову заскреготіла рація.

— Вертоліт швидкої допомоги вже в дорозі, — повідомили з головного пульта. — Служба порятунку вислала лікарів і п’ять швидких.

Ґрам підтвердив отримання інформації.

Знову виклик по рації. Групи підтримки вже в дорозі, вони повідомили про своє місцеперебування й орієнтовний час прибуття. Ґрам уточнив маршрути.

Ситуація поступово внормовувалася. Про поранених подбали, тепер не залишалося нічого іншого, як чекати медичної підмоги.

Вістінґ глянув на непритомного полісмена. Тканина на нозі просякла кров’ю, але кровотечу наче вдалося зупинити. Молодикові було десь двадцять з хвостиком. Форма пошматована, обличчя закривавлене.

— З ним усе буде добре, — запевнив Гаммер. — Окрім відірваної ступні, ніяких інших серйозних поранень.

— Мене більше турбує інший колега, — озвався Стіллер, дивлячись на полісмена, який кашляв кров’ю. — Боюся, ударна хвиля завдала йому внутрішніх пошкоджень. Вражено легені.

Гаммер накинув на плечі куртку.

— Що, власне, сталося? — запитав він.

Вістінг обійшов вирву від вибуху, пильно вивчаючи її краї, і знайшов те, що шукав. У траві валялася риболовна волосінь.

— Розтяжка, — промовив Гаммер.

Він потягнув за неї. На другому кінці висіла чека гранати.

— Керр підірвав її, коли прошмигнув у діру в загорожі, — завважив Гаммер.

З лісової дороги до них прямував кінолог. Його руки й одяг були заплямлені собачою кров’ю.

Здалеку долинали сирени рятувальників.

Кінолог приглушив звуки рації, прикріпленої до нагрудної кишені, роздратовано роззирнувся. Його погляд зачепився за Клеса Танке. Він так люто дивився на адвоката, мовби вважав, що все трапилося саме з його провини.

— Холера ясна! Він мав пістолет! — вигукнув він, простягаючи закривавлені руки. — Хтось дав йому зброю!

Повернулися полісмени, яких Кіттіль Ґрам послав до залишених автомобілів по пакети для першої медичної допомоги й по зброю. Один із них прихопив з собою ще й карту. Вістінґ стояв трохи збоку від розгорненої карти, однак зумів зорієнтуватися. Йому видно було струмок і позначену пунктирною лінію ґрунтівку, якою накивав п’ятами Том Керр. Вона виходила на приватну дорогу, що вела до літніх будиночків у шхерах.

— Мені потрібні троє, — випростався Ґрам.

Він тицьнув на кінолога та ще на двох полісменів, старших за віком і досвідченіших, які не постраждали.

— Огляньте кожну звивину цієї дороги аж до води!

Полісменам видали автомати. Кінолог очолив пошукову групу.

Ґрам хотів іще щось сказати, але його відволік телефонний дзвінок з головного оперативного управління.

— Поліцмейстер зібрала штаб, — повідомив керівник оперативного