Станіслав Лем - Непереможний, Станіслав Лем

А в чому справа? — запитав Роган, намагаючись зберегти спокій, бо і в ньому вже закипав гнів. «Зараз знову почне марудити», — подумав, наближаючись зумисно поволі.

— Прочитайте це. Тут. І тут.

— Метану чотири відсотки, — прочитав Роган. І враз остовпів.

— Метану чотири відсотки, так? А кисню шістнадцять? Знаєте, що це таке? Вибухова суміш! Може, пан мені пояснить, чому вся атмосфера не вибухнула, коли ми сідали на повній тязі?

— Справді... не розумію, — пробелькотав Роган. Він швидко підбіг до пульта зовнішнього контролю, впустив крізь отвори датчиків дрібку атмосфери і, доки астрогатор походжав рубкою зі зловісним мовчанням, дививсь, як аналізатори гарячково постукують скляним начинням.

— Ну й що?!

— Те саме. Метану чотири відсотки... кисню шістнадцять, — підтвердив Роган. Він справді не розумів, як це може бути, однак мимоволі відчув задоволення: принаймні Горпах не матиме чим йому дорікнути.

— Покажіть-но сюди! Гм. Метану чотири, ну, чорти б його... гаразд. Рогане, зонди на орбіту, а потім прошу зайти до малої лабораторії. Врешті, для чого в нас учені! Нехай вони голову ламають.

Роган з’їхав униз, узяв двох ракетних техніків і повторив їм доручення астрогатора. Потім повернувся на другу палубу. Тут були лабораторії і каюти фахівців. Він минав вузькі, оправлені металом двері з табличками із двох літер «Г. І.», «Г. Ф.», «Г. Т.», «Г. Б.» і багато інших. Двері малої лабораторії були широко відчинені: крізь монотонні голоси вчених час від часу пробивався бас асторгатора. Роган зупинився на порозі. Тут були всі «Головні» — Головний Інженер, Біолог, Фізик, Лікар і всі Технологи з машинного. Астрогатор сидів, тепер мовчки, у крайньому фотелі під електронним програмістом підручної цифрової машини. А оливковий Модерон з переплетеними пальцями малих, мов у дівчинки, рук, сказав:

— Я не фахівець з газової хімії. В кожному разі, це, мабуть, не звичайний метан. У нього інакша енергія зв’язків; різниця в одному зі ста випадків, але є. З киснем він вступає у реакцію лише за наявності каталізаторів, та й то неохоче.

— Яке походження цього метану? — запитав Горпах, крутячи пальцями.

— Вуглець у ньому, це точно, органічного походження. Його небагато, але нема сумнівів...

— А ізотопи? Якого віку? Наскільки старий цей метан?

— Від двох до п’ятнадцяти мільйонів років.

— Що це за рамки?!

— У нас було лише півгодини на визначення. Тому більше не можу сказати нічого.

— Докторе Квастлер! Звідки береться цей метан?

— Не знаю.

Горпах подивився по черзі на своїх фахівців. Здавалося, він зараз вибухне, та несподівано усміхнувся.

— Панове, ви ж досвідчені люди. Не перший рік ми літаємо разом. Яка ваша думка? Що ми зараз повинні зробити? З чого почати?

Оскільки ніхто не квапився з відповіддю, біолог Йоппе, один із небагатьох, хто не боявся гніву Горпаха, спокійно дивлячись ув очі командирові, сказав:

— Це не звичайна планета класу суб-Дельта 92. Якби була такою, «Кондор» би не пропав. Оскільки на його борту були фахівці, не гірші й не кращі за нас, єдиним, що нам відомо напевно, є те, що їхні знання виявилися недостатніми для уникнення катастрофи. З цього висновок: мусимо дотримуватися третього ступеня процедури й дослідити суходіл та океан. Гадаю, слід розпочати геологічні буріння, а водночас зайнятися місцевою водою. Все інше було б гіпотезами; в цій ситуації ми не можемо дозволити собі таку розкіш.

— Гаразд, — Горпах стиснув щелепи. — Буріння в радіусі силового поля — не проблема. Цим займеться доктор Новік.

Головний Геолог кивнув.

— Щодо океану... Як далеко берегова лінія, Рогане?

— Близько двохсот кілометрів... — відповів навігатор, зовсім не здивований тим, що командир знає про його присутність, хоч і не бачив його: Роган стояв за кілька кроків позаду нього, біля дверей.

— Далекувато. Та вже не рухатимемо «Непереможного». Пане Рогане, візьмете стільки людей, скільки визнаєте за потрібне, Фітцпатріка чи ще когось із океанологів та шість резервних енергоботів. Поїдете з цим на берег. Діяти будете лише під силовим захистом; жодних екскурсій до моря, жодних занурень. Автоматами також прошу не розкидатись — їх у нас не надто багато.

Зрозуміло? Отже, можете починати. Ага, ще одне. Чи придатна місцева атмосфера для дихання?

Лікарі пошепотілися між собою.

— У принципі так, — сказав урешті Стормонт, але не зовсім переконливо.

— Що значить «у принципі»? Можна чи не можна дихати?

— Така кількість метану не залишиться без наслідків. За якийсь час відбудеться насичення крові й це може дати незначні прояви в мозку. Остовпіння... але аж за годину, може, за кілька.

— Чи не допоміг би якийсь поглинач метану?

— Ні, пане астрогаторе. Тобто нема сенсу виробляти поглиначі, бо їх слід було б часто міняти, а крім того, відсоток кисню все одно низький. Я віддав би перевагу кисневим апаратам...

— Гм. А ви, панове?

Вітте та Ельдярн кивнули головами. Горпах устав.

— Отож, починаємо. Рогане! Що із зондами?

— Зараз почнемо їх скидати. Чи можу я ще перевірити орбіти, доки не піду?

— Так, можете.

Роган вийшов, залишивши за спиною гомін лабораторії. Коли зайшов до рубки, сонце якраз сідало. Таке темне, що майже фіолетовий пурпур його диска викарбував на обрії з неприродною виразністю зазубрений контур кратера. Небо, густе зорями в цій околиці Галактики, здавалося тепер іще більшим. Чимраз нижче виблискували великі сузір’я, поступово зникаючи в пітьмі пустелі. Роган з’єднався з носовою пусковою супутників. Саме пролунав наказ про вистрілення першої пари фотосупутників. Наступні мали злетіти через годину. А завтра денні й нічні світлини обох півкуль планети повинні були дати образ усієї екваторіальної смуги.

— Мінута тридцять один... Азимут сім. Націлюю... — повторював у динаміку співучий голос. Зменшивши гучність, Роган відвернув крісло до контрольного табло. Він ніколи не признався б у тому, що його завжди вабила гра світла при вистріленні зонда на навколопланетну орбіту. Спочатку рубіново, біло й блакитно загорілися контрольні вогні бустера. Потім завуркотів стартовий автомат. Коли його гул несподівано обірвався, слабкий поштовх промайнув усім корпусом крейсера. І тієї ж миті пустеля на екранах посвітліла від фосфоричного блиску. З пронизливим, напнутим до краю громом, обливаючи рідний корабель потоком полум’я, мініатюрний снаряд вилетів із носової установки. Відблиск полум’я бустера, що віддалявся, чимраз слабше відбивався на узбіччях дюн, доки зовсім не зник. Уже й звук маленької ракети стих, натомість гарячкове сяйво охопило все табло. З несподіваним поспіхом із мороку виринали поздовжні вогники