Симон Петлюра - Московська воша, Симон Петлюра

було за перших часів Центральної Ради, він відохочував від себе, багато говорив та «засідав», а мало робив. Тим часом Москва не спала: хоч і вона «говорила», але разом з тим — своє робила, бо большевицьке військо переходило вже наші кордони, посилалось на Україну, не зустрічаючи великого опору, бо й його і не можна було дати, коли пригадати все, що згадувалось раніше і про селян, і про робітників і про інтелігенцію.

— Отже, український уряд, бачучи, що лихо насувається на нього з усіх боків і що власними силами він не може оборонити Україну, вирішив шукати допомоги у німців. Центральна Рада на чолі з професором Грушевським, що тепер на службу до большевиків пішов, послала своїх делегатів до німців. Підписано було договір з ними, а по договору німецька армія в великому числі прийшла на Україну.

4. ЩО БУЛО ЗА НІМЦІВ НА УКРАЇНІ

— Про це всі ми добре знаємо. Треба тільки одного не забувати а саме: коли б Центральна Рада і не покликала німців, то вони б і самі прийшли до нас. Німці тоді були дуже великою силою: брали одну перемогу за другою над своїми ворогами. А як вони добре знали, що фронту вже немає, а на Україні теж немає ні великого, дисциплінованого війська, ні твердої влади, то їм дорога буде вільною до нас: ніхто не спинить. Ну, прийшли німці. Прийшли великою армією, мало не 500 тисяч люду. Їм треба було перш за все хліба, хліба і хліба, якого не доставало дома. Цей хліб повинна була дати наша влада. І то негайно, в установлені строки. Наша влада не змогла цього як слід зробити бо після большевиків не вспіла сама ще устаткуватись та порядок завести. А німці ждати не хотіли й не могли. Отож дивились вони на роботу Центральної Ради, в якій, правду кажучи, взяли гору непідходящі люди, не такі, яких треба було для тих неабияких часів, дивились та… й розігнали її.

Замість Центральної Ради німці, з намови поміщиків, за найвищу владу на Україні поставили генерала Скоропадського, що і гетьманом себе проголосив. За Скоропадського утворився новий уряд, та тільки вже з нових людей. Це були або поміщики, або ті, що близько своїми думками стоять до них. Як вони правили Україною, і про це добре знають наші спини та ті місця, звідки ноги ростуть. Нова влада скрізь позміняла ту, що була за часів Центральної Ради. На селах показалися знову поміщики. Вони почали зводити рахунки з селянами та мститися над ними за захоплену землю. Гетьманські старости і коменданти, теж здебільшого поміщики, помагали їм. Почались по селах арешти, екзекуції, страшні насильства та утиски.

— Всі тюрми на Україні стали повними від арештованих селян та українських діячів. Хто вчора боровся за волю України і бився проти большевиків, того сьогодня, по наказу гетьмана Скоропадського, забирали до тюрми і тримали під арештом. Опинилися в тюрмі і учителі, і земські гласні, і українські старшини та козаки, цебто — кращі люди України — борці за її волю і самостійність. Арештовуючи українців, Скоропадський зате давав повну волю утікачам з Московщини, що бігли на Україну від большевиків, які в цей час уже міцно сиділи в Москві. Це здебільшого були московські генерали, ахвіцери, царські урядовці. Як сарана, вони налетіли тоді до нас, бо їм тут давали найкращі посади, найліпшу службу, великі гроші. Розлізлись тоді вони по всій нашій землі і теж, як ті воші, по-своєму пили кров з нас та каламутили нас. Це були теж на свій копил «большевики» тільки з правого боку. Московщина уміє різні фарби для утисків над нами прибирати: коли треба — то вона робиться червоною, а коли того вимагає справа, то — білою робиться.

— Отож, за допомогою нових прибулих та зайдів з Московщини, покликаних або перепущених Скоропадським, насунули на Україну «білі большевики». Вони почали розсаджувати її та намовляти знову до Москви пристати. Це їм і пощастило. Скоропадський, з їхньої намови, чи з власної охоти, хто його зна, бо він мало в голові смальцю мав, — проголосив скасування самостійної України, чим страшенно розлютував всіх свідомих українців.

— Цього мало: він дав пристановище на Україні російським монархістам, що почали організувати тут добровольчеську армію. А найдивнішим та найстрашнішим для України було те, що для цієї російської армії він давав українську зброю: рушниці, гармати, кулемети тощо. Все це ще більш обурювало проти Скоропадського та його уряду. Поки ще німці були в силі, то він міг триматися біля влади, бо його берегли німецькі баґнети, а як німці захитались, після побіди над ними французів та англійців з американцями, і теж в свою революцію попали, то Скоропадський з його урядом не міг уже далі триматися. Проти нього було майже все населення України. Навіть ті українці, що пробували були з ним працювати, нарешті, переконались, що це дурна праця, плюнули та й кинули його…

— Вибухло повстання проти Скоропадського, яке мало великий успіх. Скоропадський приневолений був відмовитись від своїх прав, а повстанське військо, нашвидку збите докупи, урочисто увійшло в нашу столицю — Київ, звільнивши одночасно від гетьманської варти та влади й інші міста України. Самого Скоропадського німці потайки, замашкарувавши його хворим, відвезли до Німеччини. Швидко й усі німці виїхали з України.

5. БОЛЬШЕВИЦЬКА ПРАЦЯ ПІД ЧАС ПОВСТАННЯ ПРОТИ СКОРОПАДСЬКОГО І ПІСЛЯ ПОВСТАННЯ

— Перед новою українською владою, що утворилась під час повстання проти Скоропадського (влада т. зв. Директорії), стояла велика справа. Треба було наново організувати державу, яку і большевицька навала 1918 р. понищила, яку і панування Скоропадського захитало. Нова влада мала надію, що її пощастить доконати великого діла, тільки ж і тут можна сказати — не так склалось як жадалось.

— Вороги нашого народу не спали, а найбільш оці большевицькі харцизи з Москви. Уже спочатку самого великого повстання посунули своє військо до кордонів України. Не встигла нова влада взятись за діло, як зразу ж виникли перед нею великі труднощі, бо большевицьке військо переступило кордони і почало захоплювати наші землі. Знову їм тут на допомогу прийшли