Крістіна Логоша - Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша

Надворі була глибока ніч. Я поверталася зі студентської вечірки одна. Моя однокурсниця, яка складала мені компанію, залишилася зі спекотним блондином, який величав себе магом-заклинателям. Хоча він був звичайним побутовим магом. Не стала я засмучувати подругу. Їй хлопець був симпатичний. Тому я тактовно вийшла, щоб їм не заважати.

До квартири, яку я винаймала, було лише три квартали, і я вирішила пройтися пішки. Як не дивно, цієї ночі на вулиці Берсен було темно, не горів жоден ліхтар.

Я вже бачила під'їзд свого будинку, як з-за кутка з'явився чоловік. Він явно на когось чекав. Я б не звернула на нього уваги, якби не поява авто, яке зупинилося біля нього. І звуки пострілів, що пролунали посеред ночі, як гуркіт грому в порожній кімнаті.

- Що сталося? - прокинулася від шуму Маріса.

- Там чоловік, у нього стріляли.

— Викликай медиків!

Я набирала номер найближчого шпиталю та підбігла до чоловіка. Як на зло лінія була зайнята.

Чоловік лежав на землі, і в світлі місячних променів мені важко було оцінити ступінь важкості ран.

— Марісо, що з ним?

— Ех, погано, не видереться. Десь п'ять-шість поранень. Сильна зовнішня та внутрішня кровотеча. Він навіть до приїзду не дотягне санбригади.

У цей час мені нарешті вдалося додзвонитися до шпиталю.

- Алло. Терміново, на кутку Берсен, 64 чоловік із п'ятьма вогнепальними пораненнями.

- Вас зрозуміли. Сан-бригада вже виїжджає, - промовив незворушний голос оператора.

Нас роз'єднали.

- Що сказали?

- Вже виїхали.

— А-а-а, не встигнуть. У нього серцевий ритм майже на нулі.

— Значить, йому треба допомогти.

Я взяла руку незнайомця, відчувши її крижаний холод. Зволікати не можна було жодної секунди.

- Не смій, Ів! Йому вже не допомогти, а так він і тебе на той світ потягне. Буде замість одного смертника двоє! Ти все одно не зможеш це зробити, ти не така сильна!

- Сильна. Я його витягну, а ти ще забереш свої слова назад!

І з  моїх вен потекла енергія, від мого серця до рук незнайомця. Як тільки жар торкнувся його шкіри, від сильного магічного сплеску чоловік опритомнів і смикнув рукою. Мені ледве вдалось утримати його і не розірвати наш зв'язок.

— Тихіше, друже. Я не завдам шкоди.

Але проблиск свідомості знову згас, занурюючи його в битву за своє життя. Ось тільки тепер він не одинокий воїн. З ним поряд я.

Серцевий ритм ставав впевненішим, але мій починав слабшати. Пекучий біль роз'їдав моє тіло. Я відчувала, що в моєму тілі повільно з'являлися рани від пострілів, кофта просочувалася кров'ю. Перша куля припала в праву легеню. Дихання відразу перехопило, здавалося, що я захлинаюся власною кров'ю. Друга зайшла трохи нижче.

- Ів, припини! - Маріса крутилася в агонії.

— Зовсім небагато… до приїзду медиків…

Дві парні фантомні кулі врізалися в живіт. Я дивом трималася у вертикальному положенні, балансуючи на межі свідомості та непритомності.

- І-і-і-в!..

- Я ...

Не спромоглася закінчити фразу. Остання фантомна куля роздробила грудну клітку, врізаючись у плоть за сантиметр від серця. Від нестерпного болю я скрикнула і, втративши самовладання, провалилася в темряву, не відпускаючи руку незнайомця.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно