Велена Солнцева - Заборони для відьми, Велена Солнцева

-Допоможи.

 Відьми у допомозі не відмовляють. Це про нас погане лише кажуть, а за допомогою завжди йдуть. І не могла я кинути його помирати, та й шкода було. Все ж таки гарний чоловік, напевно чиєсь щастя. Благо до хатинки моєї зовсім недалеко залишалося,  я свиснувши щосили покликала мітлу і Кузьму, він на поклик завжди приходить і цього разу не підвів. І хвилини не минуло як поруч пролунало невдоволене:

-Чого хотіла? 

 Потім побачивши оголену постать, сам свиснув від подиву. 

 -Василинушка, ти собі парубка знайшла?

-Кузьма, давай не будемо, а то Любаву покличу. - маленький чоловік потер свою куцу бороду та крепко замислився. - Бачиш, як йому погано, допоможи підняти.

Домовик без зусиль підняв далеко не маленького чоловіка і закинув на мітлу. Мітла невдоволено прогнулась, але під моїм грізним поглядом витягнулася наче струнка.

-Отож, нічого мені тут бунт влаштовувати. До хати його вези.

 І мітла потягла, натужно скріпивши всіма гілками, я йшла слідом пильно спостерігаючи щоб не скинула. Домовик пішов вперед, напевно вдома нас зустрічатиме, він у мене жах якийсь господарський. Ледве підлетівши до дверей моєї хати, мітла все ж таки струсила з себе  неприємну для неї ношу і з незалежним виглядом стала поруч зі мною. Оглянувши справу рук, чи палиць нелюдських, запитала:

-І що ти пропонуєш мені його далі самій тягнути?

У відповідь звісно була тиша. Відчинивши двері закричала: 

-Занеси гостя.

 А сама пішла до кадушки, що поряд із будинком стояла. Знявши з себе сорочку, стрибнула туди з головою, вода виявилася студеною незважаючи на те що весь день стояла прогрівалася. Швидко вискочив обтрусилася як собака, холодні краплі зі шкіри стряхуючи, та й схопивши сорочку в будинок побігла, бо переслідувало мене дивне відчуття чужого погляду. Домочадців своїх я не соромилася, гість непритомний, а домовик він же як рідна мати, і звикаємо ми до них так що часто не помічаємо. От і зараз, Кузьми видно не було, а теплий зручний халат лежав акуратно на лавці, і чай у чашку налитий і поруч булочка на тарілочці.

- Знаю, що князівна все з'їла, та у мене трохи заховано було. Дівка гірша за сарану буде. Усміхнувшись, почала вминати смачну здобу.

-Та годі тобі, гарна вона дівчина.

-А хіба я казав що вона погана? Просто без царя у голові, що вона, що Іван. -   

В серцях сплюнувши пішов за грубку. Але потім визирнув і суворо наказав:

-Ти це дивися, обережно з гостем своїм. Якщо що, клич одразу.

Подивилась на безтямне тіло що лежить на підлозі, кивнула. Мені ще доведеться йому рани обробити, а так хочеться спати. Добре хоч домовик здогадався простирадлом його прикрити, і хоч я не раз заліковувала рани чоловічі, але поки соромилася оголеного тіла.

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно