Шейн Харріс - ВІЙН@: битви в кіберпросторі, Шейн Харріс

надії для країни, водночас є нашим найуразливішим місцем. «Зламування життєво важливих банківських систем може спричинити фінансову кризу, – писав Обама. – Брак питної води або збій у функціонуванні лікарень здатні підірвати національну систему охорони здоров’я. І, як ми бачили під час минулих аварійних вимкнень електростанцій, припинення постачання електроенергії може призвести до зупинки підприємств, обмеження життєдіяльності міст і цілих регіонів». Директор ФБР Джеймс Комі заявляв, що загроза кібератак і зростання кіберзлочинності (зокрема шпигунства та фінансового шахрайства) стануть найбільшими загрозами національній безпеці в наступному десятилітті. Протягом останніх двох років можливість руйнівних кібератак очолила перелік «глобальних загроз», складений усіма сімнадцятьма американськими службами розвідки для звіту перед Конгресом. Для уряду США захист кіберпростору став головним пріоритетом національної безпеки, адже онлайн-атаки можуть мати згубні офлайнові наслідки.

Однак уряд не каже всієї правди. Можновладці квапляться змалювати країну жертвою, що потерпає від постійних підступів невидимих ворогів. Однак військові та розвідувальні органи США, часто у співпраці з американськими корпораціями, є одними з найагресивніших бійців у кіберпросторі. Сполучені Штати – одна з кількох країн, державна політика яких трактує кіберпростір як поле битви й має всі можливості вчинити це. Понад десятиліття кібершпіонаж був найефективнішим методом збору інформації про ворогів країни – за кордоном і вдома. Агресивні дії, до яких вдаються у кіберпросторі Сполучені Штати, докорінно змінюють інтернет, і не завжди на краще. А завзяті спроби захисту кіберпростору, до яких вдається уряд у співпраці з корпораціями, робить всесвітню мережу вразливішою.

Історія про те, як захист кіберпростору став для Сполучених Штатів таким важливим, починається зі спроб державного контролю над ним і використання кіберпростору як зброї та території шпигунства. Нині військові називають кіберпростір «п’ятим театром» бойових дій і вважають досягнуті тут перемоги такими ж важливими, як і в чотирьох інших просторах: на суші, у морі, в повітрі та космосі. Сполучені Штати ввели поняття кібератак у традиційний перелік методів бойових дій і почали застосовували їх для виведення з ладу інфраструктури в інших країнах, тобто робити все те, чого бояться у власній країні так, що для запобігання кібератак ладні вдаватися до найекстраординарніших заходів. Зі всього спектра військових дій у кіберпросторі США обрали агресію.

Американські армія та розвідслужби вирощують нове покоління кібервоїнів, навчених відстежувати комп’ютерні системи іноземних супротивників, зламувати їх, а якщо потрібно, виводити з ладу й знищувати. Поняття «кібервійна», як і «кіберпростір», – доволі розпливчасте. Однак воно описує цілий спектр наступальних операцій. Так само як звичайне шпигунство є невід’ємною частиною традиційної війни, так і кібершпигунство передує атаці на комп’ютерну систему. Про це свідчить той факт, що США витрачають значно більше часу та коштів на комп’ютерне шпигунство й викрадення інформації, ніж на виведення з ладу важливих об’єктів інфраструктури та знищення фізичного обладнання за допомогою комп’ютерних мереж. І подібні атаки повторюватимуться частіше й стануть ефективнішими. І справді, саме кібервійна – поєднання шпигунства й атак – стала інструментом досягнення військової перемоги Америки в Іраку в 2007 році, хоча методи її ведення до кінця не з’ясовані й належно не оцінені. У співпраці з американськими розвідслужбами військові застосовували кібертехніки наступу (хакінґ), щоб вистежувати людей у реальному світі, а потім захоплювати або вбивати їх.

Однак, так само як захист кіберпростору не є прерогативою влади, ведення війни в кіберпросторі також стає приватною справою. Індустрія торгівлі кіберзброєю та приватні служби безпеки розвиваються стрімко – вони пропонують товари і послуги як урядовим структурам, так і корпораціям, які більше не можуть протистояти невпинному шпигунству самостійно й не хочуть наражатися на ризик кібератак. Армії різних держав неминуче зіткнуться колись на кібернетичному полі бою. І там само зустрінуться армії корпорацій.

У кіберпросторі оперує не лише влада. Для захисту комп’ютерних мереж і проведення кібератак у них потрібне залучення приватного сектора, хоч і не завжди добровільне. Більшість комп’ютерних мереж США мають приватних власників. Влада не може захистити всі ці мережі або наглядати за ними. Але більшість світових цифрових комунікацій проходить через обладнання, розташоване саме в Сполучених Штатах. І влада має певні привілеї, використовуючи їх, тому вкрай потребує їхнього захисту. З цією метою і виник військово-мережевий комплекс.

Так само як і військово-промисловий комплекс, це нове об’єднання охоплює виробників танків і літаків, ракет і супутників. Але в нього також входять технологічні гіганти, фінансові організації та телекомунікаційні компанії. Влада Сполучених Штатів наполягала, переконувала, спокушала, а інколи навіть примушувала компанії надавати допомогу в запобіганні несанкціонованому доступу іноземних і місцевих недоброзичливців у американські електромережі та інші критично важливі об’єкти інфраструктури в пошуках уразливих місць. АНБ уклало таємні домовленості з провідними технологічними компаніями, зокрема з Google, щодо моніторинґу приватних мереж для відстежування загроз. АНБ передавало секретну інформацію провідним банкам і фінансовим організаціям задля уникнення катастрофічної кібератаки на Волл-стріт.

Але влада також намагалася змусити деякі компанії дозволити АНБ розмістити пристрої стеження у мережах. Агентство платило технологічним компаніям за встановлення бекдорів у їхні продукти, за допомогою яких можна було стежити за іноземними розвідслужбами й контролювати дії їхніх армій. Ці секретні точки доступу також дозволяють військовим проводити кібератаки в іноземних державах. Без співпраці з компаніями Сполучені Штати не змогли б брати участь у кібервійні. У цьому сенсі новий військово-мережевий комплекс відіграє ту саму роль, яку раніше відігравав військово-промисловий. Уряд держави не йде на війну наодинці. Він покладається на компанії, які створюють зброю, перевозять і годують військо, будують і ремонтують літаки, кораблі та супутники. Сполучені Штати стали найпотужнішою військовою державою в історії світу саме завдяки взаємовигідній співпраці з корпораціями. І прагнули повторити цей успіх у кіберпросторі.

Сполучені Штати швидко нарощують свої можливості для домінування у кіберпросторі. У 2014 році уряд витратив понад $13 млрд на програми кібербезпеки – здебільшого на захист комп’ютерів і мереж у державних установах, а також для обміну з приватними компаніями інформацією про загрози, отриманою під час розвідувальних операцій. Зауважу, що того ж року витрати на боротьбу зі зміною клімату, яку президент Обама назвав «сучасною глобальною загрозою», становили $11,6 млрд. Протягом наступних п’яти років лише Міністерство оборони планувало витратити $26 млрд на технології кібернетичного захисту й нападу. Інформація про те, скільки коштів Сполучені Штати планують витрачати на операції наступу, – засекречена. Однак межа між обороною та нападом у кіберпросторі вкрай розмита й мінлива. Інфраструктуру, створену для захисту мереж, можна використати для атак. Зі стратегічних і цинічних міркувань офіційні особи воліють говорити публічно лише про оборону: значно легше отримати кошти та політичну підтримку на відбиття агресії, ніж на створення кібер­армії для проведення атак і шпигунської активності за кордоном. Однак саме цим і займаються