Шекспір Вільям - Буря, Шекспір Вільям

Отак казатимуть
і далі, доки Стефано своїми ніздрями дихає.
Калібан Мене мучить дух! Ой-ой!
Стефано Це якесь чотириноге страхіття з цього острова.
На нього, мені здається, напала трясця. Але де в біса воно ви-
вчилося нашої мови? Вже тільки заради цього я ладен йому до-
помогти. Якщо я вилікую його, приборкаю і привезу потім у Неа-
поль, то це буде добрячий подарунок для першого-ліпшого імпе-
ратора, який будь-коли ходив по землі в черевиках.
Калібан Не муч мене, благаю! Я більше не буду з дрова-
ми баритись!
Стефано На нього саме напала трясця, от воно й верзе
нісенітниці. Ану, дам я йому сьорбнути з пляшки,— якщо воно
ніколи не пило вина, то трясця зразу ж мине. Аби його вилікува-
ти і приборкати, а тоді за скільки не продам, усе буде дешево.
Хто купить, той і заплатить, ще й добре заплатить!
Калібан Поки що ти не робиш мені боляче, але зараз
почнеш. Я знаю це, бо ти аж дрижиш. Це Просперо з тобою
отаке витіває.
Стефано Ану, повернись, роззяв рота. Я тобі дам таке, що
враз заговориш, котику. Роззяв рота, це витрясе з тебе всю
трясцю, кажу тобі, витрясе геть.
(Дає Калібанові випити)
Ти не розумієш, хто твій друг. Ану, ще раз роззяв пащу.
Трінкуло Звідки мені знайомий цей голос? Це... Та ні,
він же втопився. Це чорти! Ой, рятуйте!
Стефано Чотири ноги і два голоси! Дуже миле страхо-
висько! Своїм переднім голосом воно вихваляє друзів, а заднім,
певне, шпетить їх і лає... Я виллю йому в рот усе вино з пляшки,
аби тільки вилікувати його від трясці. Ну от, амінь! Дай жбурну
і в твій другий рот.
Трінкуло Стефано!
Стефано Що це — твій другий рот мене кличе? Будь лас-
ка, будь ласка... Та це сам диявол, а не страховисько! Я піду від
нього геть — у мене нема довгої ложки.
Трінкуло Стефано!.. Якщо ти — Стефано, торкнись мене,
заговори до мене. Я ж бо Трінкуло — не бійся,— твій добрий
приятель Трінкуло!
Стефано Коли ти Трінкуло, вилазь звідти. Я потягну тебе
за менші ноги. Якщо тут є ноги Трінкуло, то це саме вони... Ти
таки справді Трінкуло! Та як же ти вибрався з такої почвари?
Хіба вона ходить до вітру Трінкулами?
Трінкуло Я думав, що її вбило громом... А ти не втопив-
ся, Стефано? Тепер я бачу, що не втопився. А буря вже минула?
Я від неї заховався під хламиду оцього мертвото бовдуряки.
А ти живий, Стефано? О Стефано, два неаполітанці врятувались!
Стефано Не труси мене, будь ласка,— у мене слабий
шлунок.
Калібан
(убік)
От приязні створіння, як не духи!
От добрий бог,— питво небесне в нього!
Навколішки я стану перед ним.
Стефано Як же ти врятувався? Як же ти потрапив сюди?
Поклянись оцією пляшкою, що скажеш правду, як ти сюди по-
трапив. Я врятувався на бочці вина, яку моряки викинули за
борт, клянусь цією пляшкою. Я її з кори власноруч зробив, як
тільки на берег вибрався.
Калібан Я клянусь цією пляшкою, що буду вашим вір-
ним підданцем, бо питво ваше — небесне.
Стефано Отже, присягнись розповісти мені правду, як ти
врятувався!
Трінкуло Я доплив, чоловіче, до берега, мов та качка.
Присягаюсь, я можу плавати, мов качка.
Стефано Бери, цілуй цю книжку.
(Дає Трінкуло пляшку)
Хоч ти плаваєш, мов качка, а вийшов з тебе добрий гусак.
Трінкуло О Стефано! Маєш багато такого?
Стефано Повну бочку, чоловіче. Мій льох отам, у скелі
над морем. Там я й сховав своє вино. Ну, як воно, бовдуряко?
Як твоя трясця?
Калібан Ви сюди з неба зійшли?
Стефано 3 Місяця, кажу тобі. Я був отим чоловіком, що
на Місяці живе.
Калібан Та вас я бачив, богом звав я вас.
Моя панянка якось показала
Мені і вас, й собаку вашу, й кущ.
Стефано Добре, іди клянись, цілуй книгу. Я наповню її
зараз новим змістом. Клянись.
Калібан п'є.
Трінкуло Присягаюсь небом, це якась дурноверха потвора,
Я її боявся, а вона така хирлява... Чоловік з Місяця! Дурна лег-
ковірна потвора! Добре хлебчеш, страховиську, їй-богу, добре!
Калібан Я радо вам усі місця родючі
Тут покажу. Я буду цілувати
Вам ноги. Тільки будьте в мене богом!
Трінкуло Присягаюсь богом, це хитре страховисько — та
ще й п'яниця! Як тільки цей бог його засне,— вкраде в нього
пляшку,
Калібан Вам ноги буду цілувати, стану
Підданцем вашим.
Стефано Добре, ставай навколішки, клянись.
Трінкуло Я вмру від сміху, дивлячись на цю потвору з го-
ловою цуценяти. От мерзенне страховисько! Так і хочеться добре
його відшмагати,
: Стефано На, цілуй.
Трінкуло Щоб ця потвора, бува, не напилась. Огидне
страховисько!
Калібан Я покажу джерела вам найкращі,
І ягоди збиратиму для вас,
І рибу я ловитиму, і дрова
Носитиму. Нехай чума ухопить
Мойого пана, що гнітить мене!
Я дров йому не занесу, піду я
За вами. Ви — чудесний чолов'яга!
Трінкуло Кумедне страховисько! Зробило собі чудо з бід-
ного п'яниці.
Калібан Ходім, благаю,— там я диких яблук
Вам назриваю, й земляних горіхів
Я нігтями довжезними нарию.
Я гнізда сойок покажу, навчу
Ловити мавп, я чаєнят на скелях
Для вас дістану. Підете зі мною?
Стефано Будь ласка, веди, але без зайвих балачок...
Трінкуло! Наш король і всі наші загинули, отже, ми тут будем
панувати.
(До Калібана)
На, неси мою пляшку... Друже Трінкуло, зараз ми наповнимо її
знову.
Калібан
(п'яний, починає співати)
"Пане мій, прощай, прощай..."
Трінкуло От горласта потвора, от п'яна потвора!
Калібан Годі натягав я дров,
Риби віддавав улов,
Посуд мив,
Чистив стіл, як ти велів!
Бан, бан, бан, Ка... Калібан,
Нині в тебе інший пан!
Свобода, гей! Гей, свобода! Гей! Гей, свобода!
Стефано Ну, браве страховисько, показуй дорогу.

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Перед входом до Просперової печери.
Входить Фердінанд, несучи на плечі колоду.
Фердінанд Розвага часом тягарем буває,
А труд стає відрадою; шляхетність
Міцніє в скруті; скромна поведінка
Приводить до збагачення душі.
Для мене був би цей негідний труд
Огидним і тяжким, але вона,
Моя владарка, вміє оживляти
Усе мертвотне,— тож мою роботу
Вона на радість обернула. В неї
Разів у даеять лагідніша вдача,
Ніж в батенька її, бо він увесь
Складається з жорстокості. Повинен
Я тисячі колод перетягти
І скласти в стос,— отак безжально він
Звелів мені. Моя владарка плаче,
Побачивши, як я працюю, й каже,
Що труд такий такого виконавця
Не мав ніколи. Наче в забутті,
Працюю я, думок солодких повен.
Вони мене наснажують, і праця
Шпаркіше йде.
Входить М і р а н д а, а за нею, на деякій відстані —-Просперо.
Міранда Прошу я вас,— не треба
Трудитись до надсади. О, нехай би
Спалила блискавка оці колоди,
Що мусите тягати ви... Та киньте
її на землю і спочиньте трохи...
Коли вони горітимуть,— смолою
Ридатимуть з жалю, що вас гнітили.
Мій батько взявся за свої науки,-
Ви можете спокійно відпочити
Години зо три.
Фердінанд Панно моя люба,
Повинен я до присмерку кінчити
Свій денний труд.
Міранда Присядьте, я тим часом
Візьмусь за дрова. Дайте цю колоду
Покласти в стос.
Фердінанд О ні, створіння любе!
Я радше м'язи надірву чи спину
Переламаю, ніж дозволю вам
Принижувать себе в той час, коли
Сидітиму тут ледарем.
Міранда Мені
Ця праця личить, як і вам. Я буду
Робити легше й швидше, аніж ви,
Бо робите ви з примусу, а я —
З охоти.
Просперо
(убік)
Бідна! Ти вже заразилась,-
Тому й сюди прибігла.
Міранда Ви зморились?
Фердінанд О ні, шляхетна панно,— свіжість ранку
Й увечері приносите мені ви.
Благаю вас, назвіть своє наймення,
Щоб міг в молитві згадувать.
Міранда Міранда.
(Убік)
Я батькову зламала заборону!
Фердінанд Міранда — значить це: чудесна. Справді
Достойні ви вершини чудування,
Дорожчі від усіх багатств земних!
Прихильно я, бувало, приглядався
До багатьох жінок, і полонили
їх милозвучні голоси мій слух.
Чесноти декількох із них мені
Подобались, але вони ніколи
Душі моєї не вражали,— згодом
Вбачав я в їх шляхетних рисах вади,
Що плямували гідність їх, а ви...
Ви — незрівнянна, досконала ви,
Як жодна жінка в світі!
Міранда Я не знаю
З моєї статі анікого. Я
Не бачила облич жіночих, окрім
Свого обличчя, як дивлюсь у люстро.
Л з тих, кого назвати б я могла
Чоловіками, бачила лиш двох:
Це вас, мій друже, і мойого батька.
Які із себе інші — я не знаю,
Але клянусь цнотливістю своєю,
Найбільшим скарбом в посагу моєму,
Що приятеля ліпшого за вас
Я не бажаю у житті. Не можу
В уяві я створити образ кращий,
Ніж ви... Проте я щось розгомонілась,
Забула геть про батькові повчання!
Фердінанд Мірандо, за походженням своїм
Я — принц, а може, нині і король.
О, краще б це не сталось!.. Так огидла
Мені робота підневільна, мовби
М'ясиста муха сіла на вуста.
Послухайте слова з душі моєї:
В ту мить, коли я вгледів вас, всім серцем
Слугою вашим став; заради вас
Зробився тут терплячим носієм
Оцих колод.
Міранда Мене ви покохали?
Фердінанд О небеса! О земле! Ви засвідчіть
Моє палке кохання, підтвердіть
Мою правдивість! І якщо брешу —
Хай все добро для мене стане лихом!
Я більше від усього на землі
Кохаю вас, ціную і шаную!
Міранда Яка дурна я: плачу, хоч від щастя
Радіти треба!
Просперо
(убік)
От чудова зустріч
Двох серць закоханих! Хай небеса
Благословлять любов цю, щоб вона
Цвіла між них.
Фердінанд Ви плачете? Чому?
Міранда Тому, що я не можу вам віддати
Того, що хочу, і не можу взять
Того, що від життя мені любіше...
Це все дурниці! Що хитріше криєш
Своє чуття, то дужче викриває
Воно себе кінець кінцем. Тож геть
Ці соромливі хитрощі! Хай мною
Керує проста і свята невинність!..
Якщо мене захочете ви взяти —
Дружиною вам стану; а як ні —
Служницею вам буду я до смерті.
Ви можете за подругу мене
Собі не брать, але вам слугувати
Не можете заборонить.
Фердінанд О панно,
Це я — ваш раб. Наказуйте мені.
Міранда Ви згодні одружитися зі мною?
Фердінанд О, так же радо, як радіє раб,
Здобувши волю. Ось моя рука.
Міранда А ось моя, і серце — з нею... Зараз
На півгодини мушу я піти.
Фердінанд Вам тисячі найкращих побажань!
Міранда і Фердінанд виходять у різні боки.
Просперо Хоч я не можу, як вони, радіти,
Бо це для них досіль незнана радість,
Але радію, як ніколи... Час
Засісти знов за книги,— я повинен
Упорать до вечері безліч справ.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Інша частина острова.
Входять Стефано і Трінкуло, за ними — К а л і б а н.
Стефано І не кажи! Коли спорожнимо цю бочку, питимем
воду. Але до того — води ані краплини. Отож уперед, курсом далі!..
Гей, слуго-страховиську, випий за моє здоров'я!
Трінкуло Слуга-страховисько-найбільша глупота цього
острова.