Шекспір Вільям - Гамлет, Шекспір Вільям

Я й напутив її
Замкнути перед ним і двері, й серце,
Не брать дарунків, гнати посланців.
Вона й пожала те, що я посіяв.
А він, відштовхнутий,— скажу коротше —
І зажурився; потім став постити,
Утратив сон і підупав на силі,
В знетяму впав, а далі — крок за кроком —
У безум, що тепер його мордує,
А нас смутить.
Король
І вам здається так?
Королева
Можливо дуже.
Полоній
А чи хоч раз бувало, рад я знати,
Коли б я мовив твердо "так", а вийшло
По-іншому?
Король
Такого не згадаю.
Полоній
(показуючи на свою голову й плечі)
Оце здійміть з оцього, як не так.
Коли я на сліду вже, то дійду
До правди, хоч під землю ви її
Сховайте.
Король
Як це вивірити нам?
Полоній
Він, знаєте, годин чотири часом
По галереї ходить тут.
Король
І справді.
Полоній
Ось я дочку пошлю йому назустріч,
А ми із вами станемо за килим
І попильнуємо. Як він її
Не покохав і не збезумів з того,
То хай я буду мужиком, стайничим,
А не державним радцем.
Король
Перевірмо.
[40]
Королева
О, йде, сердега, й сумно щось читає.
Полоній
Ідіть, благаю вас, обоє звідси;
Я з ним притьмом зітнусь.
Король і королева з почтом виходять. Входить Гамлет, читаючи.
Прошу в вас ласки:
Як поживає добрий принц мій Гамлет?
Гамлет
Гаразд, слава богу.
Полоній
Ви знаєте мене, пане мій?
Гамлет
Дуже добре: ви торговець рибою.
Полоній
Ні, пане мій.
Гамлет
То я бажав би вам бути таким же чесним.
Полоній
Чесним, пане?
Гамлет
Авжеж, добродію. Бути чесним на цім світі — значить бути одним-єдиним з десяти тисяч.
Полоній
Чиста правда, пане.
Гамлет
Бо коли й сонце плодить черву в дохлій собаці, обціловуючи падло... Маєте ви дочку?
Полоній
Маю, пане.
Гамлет
То хай не гуляє вона на сонці. Всякий плід — божий дар, та не в лоні у вашої дочки. Пильнуй, друже.
Полоній
(убік)
Ну що ви скажете? Усе тягне своєї про мою доньку. Одначе спершу він мене не впізнав; сказав, що я торговець рибою. Дійшов він краю, дійшов краю. І я замолоду зазнав був багато лиха через ту любов; достоту отак само. А мовлю-но я до нього знову... Що, пане мій, ви читаєте?
Гамлет
Слова, слова, слова.
Полоній
А про що йдеться там, пане мій?
Гамлет
Між ким?
Полоній
Я питаю, про що йдеться в вашій книжці, пане.
Гамлет
Це наклепи, добродію. Пройдисвіт сатирик каже тут,^ що в старих людей сиві бороди, зморшки на виду, а з їхніх очей тече густа смола, як слив'яний глей, і що їм так прикро бракує кебети в голові, як і сили в стегнах. Хоч я твердо й міцно з [41] цим згоден, проте, добродію, я вважаю за негоже так-таки про це писати. Адже ви самі, добродію, були б мого віку, якби здужали позадкувати раком.
Полоній
(убік)
Хоч це й божевілля, але в ньому є послідовність... Чи не піти б вам відси, пане? Тут дме.
Гамлет
В могилу?
Полоній
Справді, там нізвідки не дме.
(Вбік)
Як дотепно він подеколи відказує! Божевіллю часом так щастить влучно висловитись, що розуму й здоровому глуздові годі й пробувати. Треба лишити його й надумати, як би звести його з дочкою... Вельмишановний принце, уклінно прошу дозволу покинути вас.
Гамлет
Нічого іншого ви не могли б попросити в мене, з чим я розлучивсь би охочіше... Крім мого життя, крім мого життя, крім мого життя.
Полоній
Бувайте здорові, принце.
Гамлет
Ото ще ці старі нудотні дурні!
Входять Розенкранц і Гільденстерн.
Полоній
Вам пана Гамлета? Він осьде.
Розенкранц
Спасибі, пане.
Полоній виходить.
Гільденстерн
Вельмишановний принце!
Розенкранц
Мій любий принце!
Гамлет
Мої найліпші друзі! Як ся маєш, Гільденстерне? А ти як, Розенкранце? Як, добрі хлопці, живете?
Розенкранц
Як перші-ліпші із синів землі.
Гільденстерн
Щасливі тим, що не в надмірнім щасті. Ми не на шишці ковпака Фортуни.
Гамлет
Але й не на підошвах її черевиків?
Розенкранц
Ні там, ні там, мій пане.
Гамлет
Тобто ви живете біля її поперека, чи то в— самому осередді її розкошів?
Гільденстерн
Та десь посередині, в скромному місці.
Гамлет
В скоромному місці Фортуни? Ой, велика правда; це відома потіпаха. Що нового?
[42]
Розенкранц
Нічого, крім хіба того, що світ став чесний.
Гамлет
Виходить, скоро страшний суд... Але ваша новина неправдива. Дозвольте спитати докладніше: чим ви, мої добрі друзі, завинили в Фортуни, що вона вас послала сюди, в тюрму?
Гільденстерн
В тюрму, принце?
Гамлет
Данія — тюрма.
Розенкранц
Тоді весь світ — тюрма.
Гамлет
Та й добряча; у ній стільки буцегарень, темниць, підземель. Данія — одне з найгірших.
Розенкранц
Ми не такої думки, принце.
Гамлет
Ну, то вам вона не тюрма. Бо нічого ні доброго, ні злого нема, а наше мислення утворює те чи те. Мені вона тюрма.
Розенкранц
То значить, ваша честолюбність зробила її тюрмою; вона затісна для вашого духу.
Гамлет
О боже, мені вистачило б і горіхової шкаралупи. Навіть у ній я міг би вважати себе за владаря безкрайого простору, якби мені не снилося лихих снів.
Гільденстерн
А ті сни і є ваша честолюбність. Адже сама мрія честолюба просто тінь сну.
Гамлет
А сам сон — тільки тінь.
Розенкранц
Правда, а по-моєму, честолюбність така легка й плинна сама по собі, що це всього лише тінь тіні.
Гамлет
То виходить, що жебраки — це тіла, а королі й пихаті герої — тіні тих жебраків. Чи не піти нам до двору? Бо, слово честі, я не в силі розумувати.
Розенкранц і Гільденстерн
Ми вам до послуг.
Гамлет
Не треба. Я не бажаю вас рівняти до решти моїх слуг. Адже, признатись вам по честі, мене й так аж надто добре доглядають. Але, не в службу, а в дружбу, чого ви в Ельсі-норі?
Розенкранц
Щоб вас відвідати, мій принце, та й усе.
Гамлет
Злидар, як я, бідний і на подяку. Але дякую вам, дарма що моя дяка, любі друзі, і шеляга не варта. По вас не посилали? Вам самим забаглось мене побачити? Зі своєї охоти? Будьте чесні зі мною. Ну-бо, кажіть.[43]
Гільденстерн
Що ж нам казати, принце?
Гамлет
Та що хочете! А тепер ближче до діла. По вас послали. У ваших очах видно щось ніби признання, і вам не вистачає спритності, щоб його приховати. Я знаю, що ласкаві король і королева вас викликали.
Розенкранц
3 якою метою, принце?
Гамлет
Це вже ви маєте мені з'ясувати. Але заклинаю вас правом товариша, молодістю, що нас єднає, обов'язком, який накладає на нас наша невмируща дружба, і всім ще дорожчим, чим зворушив би вас кращий красномовець, будьте прямі й щирі зі мною, чи посилали по вас, чи ні?
Розенкранц
(стиха, до Гільденстерна)
Що казати?
Гамлет
(убік)
Еге, ви вже в мене на оці.
(Вголос)
Як ви мене любите, не крийтесь.
Гільденстерн
Нас, принце, викликано.
Гамлет
Я скажу вам нащо. Мій здогад дозволить вам нічого не визнавати, і ваша обіцянка тайни перед королем і королевою не злиняє ні на пір'їну. Останнім часом — сам не знаю з чого — я втратив усю свою жвавість, занедбав усі звичні справи. І справді, так важко стало моїй натурі, що ця добряча споруда, земля, здається мені безплідною скелею серед моря; а оцей пречудовий повітряний намет, оце прекрасне склепіння небесне, оця велична покрівля, уцяцькована золотими вогнями,— це все видається мені не чим іншим, як бридким тлумищем отруйних випарів. Що за майстерний витвір чоловік! Який шляхетний розумом! Який безмежний хистом! Як вражає й дивує доцільністю постаті й рухів! Дією подібний до ангела! Тямою — до божества! Окраса всесвіту! Найдовершеніше з усіх створінь! Одначе, що мені ця квінтесенція праху? Чоловік не тішить мене... ані жінка, дарма що своїм усміхом ви ніби кажете про інше.
Розенкранц
Принце, нічого такого в мене й на думці не було.
Гамлет
Так чого ж ви тоді сміялись, коли я сказав, що чоловік не тішить мене?
Розенкранц
Мені спало на думку, принце, що коли вас людина не тішить, то яка пісна гостина буде у вас акторам. Ми їх нагнали по дорозі, вони їдуть сюди, щоб стати вам до послуги.
[44]
Гамлет
Той, що грає короля, буде бажаним гостем; його величність дістане від мене данину; мандрівний лицар поорудує щитом та списом; полюбовник дарма не зітхатиме; дивак сумирно докінчить свою роль; штукар попосмішить тих, кого легко насмішити; а героїні вільно буде вилити душу в слова, хоч і кульгатиме білий вірш. Що це за актори?
Розенкранц
Ті самісінькі, що звичайно так тішили вас; столичні трагіки.
Гамлет
3 якого ж лиха вони мандрують? Осілість давала їм більше і слави, і зиску.
Розенкранц
Я гадаю, останні новацтва наробили їм шкоди.
Гамлет
Чи в такій же вони шані тепер, як тоді, коли я був у місті? До них так само вчащають?
Розенкранц
Ні, тепер, признатись, не те.
Гамлет
3 чого б це? Стали гірше грати?
Розенкранц
Та ні, трудяться ревно, так, як звикли. Але завелось кубло дітвори, неоперених соколят, що верещать гучніш над усяку міру, а їм страшенно за це плещуть. Отакі тепер у моді; і так вони лають звичайний театр (так вони його називають)-, що навіть людина зі шпагою рідко наважується туди заходити, боячись гусячого пера сатириків.
Гамлет
Що? Вони діти? А хто їх утримує? Як їм платять? Чи вони держатимуться свого ремесла лиш доти, доки в них голосу? А згодом, ставши простими акторами,— а на це схоже, як не буде в них кошту на краще,— чи не скажуть вони, що самі автори скривдили їх, змусивши їх вселюдно ганьбити свій власний спадок?
Розенкранц
їй-богу, з обох сторін було чимало галасу, а публіка не вважає за гріх під'юджувати їх на спір. Якийсь час і грошей за п'єсу не платили, якщо поет і актор не доходили до навкулачок.
Гамлет
Невже?
Гільденстерн
Ой, багато голів було розбито.
Гамлет
І хлоп'ята взяли гору?
Розенкранц
Авжеж, принце, взяли; навіть Геркулеса з його ношею подужали.
Гамлет
Не така це й дивина. От мій дядько став королем Данії, і ті, що показували йому язика, доки жив батько мій, тепер дають по двадцять, сорок, п'ятдесят, а то й сто дукатів за [45] його портрет у мініатюрі. Хай йому біс, тут щось надприродне, якби філософія та могла дошукатись!
Сурми за сценою.
Гільденстерн
Це актори.
Гамлет
Панове, вітаю вас із прибуттям до Ельсінора. Ваші руки! Гостей годиться вітати з належною ґречністю й церемонією; дозвольте й мені честити вас у такій манері, щоб після моєї зустрічі з акторами (вельми ласкавої принаймні на вигляд) вам не здалося, ніби я приймаю їх гостинніше, аніж вас. Вітаю вас. Одначе мій дядько-батько й моя тітка-мати ошукалися.
Гільденстерн
Чим, любий принце?
Гамлет
Я божевільний тільки під норд-норд-вест, а коли вітер з полудня, яструба від чаплі я відрізню.
Входить Полоній.
Полоній
Здорові були, панове!
Гамлет
Чуєте, Гільденстерне, і ви теж, Розенкранце? На кожне вухо по слухачу.