Черемшина Марко - Літературно-критичні виступи. Спогади. Автобіографія, Черемшина Марко

У свиті ходили між панами,

і пили горілку з мужиками,

і вольнодумствовали в шинку.

Шевченко глумився над такими проявами народолюбства, і, таким чином, Шевченко перший зробив почин новому щиро демократичному напрямкові української ідеї. Око в око станув він проти тих панських нещирих патріотів і запитав їх публічно, по якому закону вони і землею, всім даною, і людьми торгують?

Шевченко перший усі добра панські, гроші, зібрані здирством з поневоленого мужика, словом, усе те добро, яким багаті люди панують над бідними і держать їх у неволі, назвав: «дідами крадене добро».

7. Критикуючи розпреділення громадського добра і щастя, Шевченко заступає погляд, що тільки робота і труд дають право чоловікові вживати яке-небудь добро:

Роботящим умам, роботящим рукам

Перелоги орать, думать, сіять, не ждать

І посіяне жать...

Так, отже, глибоко задивлювався Шевченко на громадське життя.

Шановна громадо! Довголітня, великанська мартирологія українського народу вступила в нову добу боротьби - в добу ясного, дзвінкого протесту проти своїх гнобителів - в добу творення історії. Ввесь світ дивиться тепер на неустрашимість, самопосвяту і ідейність борців і дивується, що у народу, гнобленого через сотки літ, у народу, окраденого із усього земного добра, ще не завмерла ідея волі, рівності та воскресення, що народний дух грімким голосом відзивається до всього культурного світу.

Мужицький народ, що за часів кріпацтва і панщини був панською власностію і худобою, яка за стайню і обрік мусила віддавати панам свою силу, своє тіло, свою волю і свого духа, народ, котрого історія писана тільки кнутом і кайданами російського царату, визиском та мантійством шкіролупів,- сей народ спромагається вже до живого протесту, показує світові домовину, яку для нього збив і зладив його ворог, сей народ заставляє вже ворога соромитись перед культурним світом своїх звірств, своєї облуди і всіх своїх нікчемних і нелюдських вчинків.

Сей протест українського народу, його поступові й слушні домагання, розуміння правди, розуміння поступових ідей, самопосвята, неустрашимість - сей відгук життя нашого народу - се не прийшло до нас само з себе, се не витвір сьогоднішніх часів, се не ласка ворога-гнобителя - се твір найгеніальнішого сина України і апостола правди і науки Тараса Шевченка, котрого могила поростає 49-літнім барвінком, котрий до старого плуга викував новий леміш і чересло і в тяжких упругах зорав свій весь переліг, а на перелозі посіяв свої щирі сльози, а ті його сльози сходять і виростають. І сходитимуть і виростатимуть, животворною, цілющою силою обмиють братню кров, змиють зневіру, обмиють заплакану матір з кайданів-неволі, збудують нову вільну Україну, сонячним сяєвом її осяють і синам обновленої України світитимуть доти, доки Дніпро в море ллється.

Ви кажете мені написати статтю до вашої «Бистриці» на тему виховання села, а я казання ні сам не люблю, ні другому вертіти ухо науками не вакаюся.

Село само добре знає, що дідьче, а що боже, так як знає, що погане, а що красне.

Але як виджу отих дідів-стариганів, що в глибоку старість повдовіли та й не сидять собі при своїх дітях дружених та мирно віку не доживають, але користають з того, що парубоцтво і молодюки у війні повигибали, та й даються на підмову і женяться із молодими дівчинищами, а відтак пекло в хаті мають,- то пригадується мені тота співанка, що дівкам розуму наспівує, та й рад би я її кожному селу пригадати, най би дівки більший сором мали!

Котилиси вози з гори, вломилиси свірні,

Не йди, дівчє, за одівця, а жди свеї рівні.

Не йди, дівчє, за одівця з чужеї намови,

Бо буде ти кровця течьи з твоєї голови.

Ой буде ти кровця течьи та ше ме чюріти,

Та будеш ти памнєтати одівцеві діти.

Але це не моя наука, сохрань боже, це придумали годні газди та й годні газдині.

Дня 11 червня 1923 р. минуло двіста літ, як у селі Проліс коло Дрезна, в мужицькій хаті, прийшов на світ Іван-Юрко, 2 імен, Паліцш. 27 (Не є виключене, що це був нащадок українського повоєнного емігранта Палича.) Звичайно буває так, що мужик живе по смерті в пам’яті ще лише доти, доки жиють його безпосередні потомки та кревняки. А Іван-Юрко Паліцш, хоч був мужиком, ще й досі живе в пам’яті не тільки своїх саксонських земляків, але й у всьому вченому світі. Бо власне він показав, що мужицька голова та мужицьке око годні не раз потрапити далеко більше, чим панські голови та очі з високого плеча. Він газдував собі в селі Проліс зі своєю дружиною примірно, але ззамолоду не марнував ночі та не ходив пити ні гуляти, лиш вдивлювався в зорі і навчився їх читати та й помалу-помалу допровадив до того, що всі вчені астрономи стали його астрономічне знання респектувати і поважати. Всі астрономи знали, що в р. 1758 мала появитися комета Галея, але не знали, котрого дня саме. Це знав мужик-звіздар Іван-Юрко Паліцш і на різдвяний вечір 1758 р. голим оком показав її своїм знайомим, а відтак все, що бачив, подав до відома всім ученим астрономам. Читаючи зорі, цей звіздар-автодидакт опісля відкрив голим оком в р. 1782, що звізда Альголь періодично зміняє величину свого світла, а іменно світить через півтретя доби величиною другої класи, а зараз по тім через дев’ять годин зменшує світло до величини четвертої класи звізд. За його відкриття Королівська англійська академія наук іменувала його своїм членом, а Паризька академія своїм кореспондентом.

То було ще в часі Семилітньої війни, 28 але масштаб оцінки мужика ще й досі не змінився. І досі ще потрібно, щоби мужик перевищав о цілий поверх всіх вчених певної ділянки наук чи в творчій праці, то аж тоді про нього заговорять і його пом’януть, а так, то най він усіх панів годує та й убирає, най доми божі і людські кладе, най держави тримає, най ціле життя на сонці пражиться або зимами мерзне, най пісної землі хліба добуває, най міліони вояків на смерть висилає - то