Вільям Шекспір - Макбет, Вільям Шекспір

народу.

Похизуватись би в новім убранні,-

Скидать його не притьмом.

 

Леді Макбет

Чи не був

Твій намір п’яний і тепер, проспавшись,

Блідий, зелений, на свою рішучість

Ледь поглядає? Відтепер такої ж

Я думки й про твою любов. Чи ти

Таким сміливцем буть не можеш в ділі,

Як на словах? Чи хочеш ти придбати

Те, що вважаєш якнайвищим благом,

І боягузом жить свідомо? Може,

«І хочеться, і колеться», як кішці

В отім прислів’ї?

 

Макбет

Годі вже, мовчи!

Я смію все, що можуть люди сміти.

Хто сміє більше, той вже не людина.

 

Леді Макбет

Який же звір штовхнув тебе свій намір

Розкрить мені? Тоді ти був людина

І станеш нею більше, як посмієш

Рішучий крок зробить. Нагоду слушну

Ти так хотів собі створити, й ось,

Коли нагода трапилась сама,

Ти відступаєш. Груддю годувала

Я немовля і знаю, як це любо,

Коли воно всміхнеться, але з ясен

Беззубих вирвала б я свій сосок

І голову дитяті розтрощила б,

Коли б клялась, як ти.

 

Макбет

А як не вийде?

 

Леді Макбет

Не вийде?! Лиш одвагу ти напруж,

І вийде все. Коли Дункан засне

(А це настане швидко - натомився

З дороги він), двох спальників його

Так брагою й вином я почастую,

Що випарю в них пам’ять - стража мозку,-

Їх розум перегонним кубом стане. 14

Коли ж тіла їх у свинячім сні

Лежатимуть, мов трупи бездиханні,

Ми зробимо з беззахисним Дунканом

Все, що захочемо, й на п’яних слуг

За гріх усю провину складемо.

 

Макбет

Віднині лиш синів мені народжуй.

Твій гарт безстрашний створювать повинен

Лише мужів. Хто може сумніватись

В провині слуг, коли кинджали їхні

У діло пустимо і кров’ю їх

Замастимо?

 

Леді Макбет

Хто не повірить нам,

Як тужно заголосим над померлим?

 

Макбет

Я зважився, напружені всі м’язи,

Готовий я на вчинок цей страшний.

Ходімо в зал,- облудністю лиця

Прикриймо те, з чим криються серця.

 

Виходять.

 

ДІЯ ДРУГА

 

 

СЦЕНА 1

 

 

Інвернес. Подвір’я в замку Макбета.

Входить Банко, попереду - Флінс із смолоскипом.

 

Банко

Котра година, сину мій?

 

Флінс

Вже місяць

Зайшов. Одначе дзигарів не чув я.

 

Банко

Зайшов, то, певно, північ.

 

Флінс

Ні, пізніше.

 

Банко

Візьми мій меч. Скупляться в небесах.

Згасили всі свічки... Візьми й цю зброю.

Сон, мов свинець, обтяжує повіки,

Але лягать не зважуюсь. О небо!

Обережи мене від грішних дум,

Що спокушають нас вночі. Дай меч мій.

 

Входять Макбет і слуга із смолоскипом.

 

Це хто там?

 

Макбет

Друг.

 

Банко

Ти ще не спиш? Король

Вже в ліжку. Він у настрої чудовім

І щедро слуг твоїх нагородив.

А діамант цей шле твоїй дружині,

Як кращій з господинь. Без міри він

Всім задоволений.

 

Макбет

Прибув до нас

Він несподівано. Ми частували

Його чим довелось.

 

Банко

Було все добре.

Мені ж сьогодні віщі сестри снились -

Є й частка правди в тих словах про тебе.

 

Макбет

А я й забув про них. Та, як захочеш,

Ми, вибравши часину, на дозвіллі

Про це ще поговорим.

 

Банко

Я не проти.

 

Макбет

Коли дотримаєш зі мною згоди,

То й шану матимеш.

 

Банко

Якщо ганьбою

Себе не вкрию, прагнучи пошани,

Обов’язку не зраджу і сумління,

Тоді я згоден.

 

Макбет

Добрих снів тобі!

 

Банко

Сердечно дякую. Й тобі того ж...

 

Банко і Флінс виходять.

 

Макбет

(до слуги)

Скажи, нехай мені подзвонить леді,

Напій приготувавши на ніч. Сам же

Йди спать.

 

Слуга виходить.

 

Що бачу я? Передо мною

Кинджал! Руків’ям він лежить до мене.

Ану, вхоплю! В руках - нема нічого,

Та бачу я тебе. Це що ж? Фатальне

Видіння, лиш очам, а не руці

Доступне? Витвір мозку гарячковий?

Та ні, тебе так само відчуваю,

Як цей кинджал, що з піхов вийняв я.

Ту саму путь ти вказуєш мені,

Якою з цею ж зброєю ішов я,

Чи хибить зір, чи інші всі чуття -

Одначе в мене ти перед очима,

Краплини крові бачу я на лезі,

Раніш їх не було там... Ні, я марю,

І задум мій кривавий наяву

Ввижається очам. Півсвіту спить

Спокійно, і природа наче мертва,-

Лише облудні мрії сон тривожать.

Бліду Гекату славлять чарівниці;

Виття вовків, дозорців власних, вчувши,

У пітьмі крадеться німою тінню

Хирляве вбивство, наче гвалтівник

Лихий Тарквіній до своєї жертви. 15

О вічно непорушна твердь землі,

Моїх не слухай кроків, щоб каміння

Не заволало й не злякало тиші

Жахливої, що ночі цій так личить.

Я ще погрожую, а він живий -

Від зайвих слів холоне запал дій.

 

Чути дзвін.

 

Пора. Дзвін заклику уже лунає.

Його, Дункане, ти не дослухай,

Тебе покличе в пекло він чи в рай.

(Виходить)

 

СЦЕНА 2

 

 

Там же.