Георгій Сергійович Мартинов - 220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов

— А тепер не боїтесь?

— Тепер ні. Космічний політ не страшний. Не треба боятися.

— Мене тільки дуже турбує, чи зможу я виправдати довір'я.

— Думатимете так — не виправдаєте. Треба бути впевненим. Мабуть, думаєте — випадково потрапив у політ. Ткнули пальцем — попали в мене. Неправильно! Сергій Олександрович не візьме випадкової людини. Довідувався. Радився. Не треба ні в чому сумніватися.

Він примусив мене розказати біографію, розповів про себе, і ми розсталися друзями. За два місяці, які минули з того часу, я переконався, що Пайчадзе — людина привітна, компанійська і буде хорошим товаришем у польоті. На нашому кораблі моє місце — в одній «каюті» з ним, і це мене дуже радує.

Настали дні напруженої і захоплюючої роботи. Слова Камова, що мені дадуть чимале завдання, виправдались. Обсяг дорученої мені роботи величезний. Досі я не мав уявлення про ті застосування фотографії, яких мене навчили. Знімки в інфрачервоному й ультрафіолетовому проміннях, знімки об'єктів, покритих туманним або хмарним серпанком, знімки Сонця та його «корони» і багато, багато чого іншого. Довелося пройти цілий курс. Крім двох спеціально прикріплених до мене консультантів з астрономічної зйомки, зі мною працювали мої майбутні супутники — Камов і Бєлопольський. Сергій Олександрович знайомив мене з будовою корабля і роботою приладів керування, а Бєлопольський — з основними поняттями про зоряну навігацію.

Днів невистачало. Я працював по вісімнадцять годин на добу і часто, приїхавши додому, замість того, щоб спати, сідав до письмового стола.

Так тривало доти, поки наш лікар, Степан Аркадійович Андрєєв, рішуче не запротестував.

— Я не можу допустити, — сказав він Камову, — щоб Мельников працював без відпочинку. Якщо так буде й далі, то його не допустять до польоту. Я відповідаю за нього і за всіх вас перед урядовою комісією.

— Я розумію, — відповів Камов, — але що я можу зробити? Ми готувалися рік, а Борис Миколайович має тільки два місяці.

— Все одно, я не дозволяю йому не спати ночами, — стояв на своєму лікар. — Він повинен спати вісім годин на добу. Решта часу в вашому розпорядженні.

Так і вирішили. З цього дня він особисто відвозив мене додому і йшов тільки тоді, коли я вже спав.

Закінчилося це тим, що він оселився у мене в кімнаті, з чого я був дуже радий, бо Степан Аркадійович був надзвичайно цікавим оповідачем. Лежачи в постелі, він починав розповідати про який-небудь випадок із своєї медичної практики. Він вважав це корисним для мого мозку відхиленням від питань, які вивчалися, але часто, захопившись спогадами, забував про час і тоді, раптом помітивши, що зрадницька стрілка далеко пішла од визначеної години, переривав розповідь на найцікавішому місці і сердито бурчав на мене:

— Спати! Спати! І про що ви тільки думаєте?! Одного разу ми розговорилися про майбутній політ і про вилив на організм невагомого стану, в якому ми перебуватимемо на протязі всього шляху. Степан Аркадійович шкодував, що не може брати участі в експедиції.

— Спостереження за діяльністю органів тіла в таких умовах було б дуже цікавим для мене, — сказав він.

— Мене дуже дивує, — зауважив я, — що в складі експедиції немає лікаря.

— Чому немає? У вас є лікар.

— Хто?

— Сергій Олександрович.

— Як, хіба він лікар?!

— А ви не знали цього? Камов закінчив медичний інститут спеціально для того, щоб не брати ще одну людину, якій в міжпланетному рейсі майже нічого буде робити. Він знав, що експедицію все одно не дозволять без лікаря.

— Коли він встиг?..

Було з чого дивуватися. Я знав, що Камов закінчив інститут цивільного повітряного флоту і заочно — фізико-математичний факультет університету, але одержати ще й третій диплом…

— Коли він встиг? — повторив я.

— Сергій Олександрович прекрасна людина, — задумливо сказав Андрєєв. Він не тільки одержав диплом лікаря, але й працював декілька років у московських лікарнях. Він нічого не робить наполовину. Життя, цілком віддане ідеї, потребує сили людини.

В напруженій роботі якось непомітно наблизився день старту. Корабель і його екіпаж були готові. За три дні до відльоту Камов у супроводі нас трьох востаннє оглянув зореліт. Були випробувані всі прилади й апарати, перевірений вантаж. Камов і Бєлопольський перевіряли корабель в цілому. Пайчадзе — астрономічну частину, а я — своє фото і кіногосподарство. В моєму розпорядженні були три кіноапарати: один переносний і два вмонтованих у стінки корабля, які могли працювати автоматично; чотири чудових фотоапарати, кожний з шістьма змінними об'єктивами, і маленька фотолабораторія. Все це вражає своєю технічною досконалістю, як, зрештою, і весь наш корабель. Експедиція Камова, споряджена з властивою для нашої країни продуманою щедрістю всім, що тільки може знадо битися при будь-яких обставинах. Нічого не забули, нічого не випустили з уваги. Старанно і дбайливо передбачено і зроблено все, щоб забезпечити успіх.

Наступний запис у моєму щоденнику буде зроблений вже у польоті.

На сьогодні досить… Десять хвилин на першу…

За мною заїдуть о сьомій ранку.

Отже, остання ніч на Землі!..

Завтра старт в невідоме!

3 липня 19… року.

18 годин за московським часом.

Тридцять дві години польоту…

Минула перша доба. Іде друга. Я знаю про це з годинника. На нашому кораблі зміни дня і ночі немає і не буде. Сонце безперервно освітлює правий борт, і корабель регулярно плавно обертається, щоб рівномірно нагрівалася вся поверхня його корпусу.

Двигуни давно перестали працювати, і ми летимо по інерції з швидкістю двадцять вісім з половиною кілометрів на секунду. Ми не відчуваємо цього. Здається, що корабель непорушно висить на одному місці. Земля лишилася далеко позаду.

Зорі скрізь. З усіх боків нас оточують незліченні світні точки. Млечна Путь видна вся, як велетенське