Георгій Сергійович Мартинов - 220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов
- Жанр: Фантастика
- Автор: Георгій Сергійович Мартинов
Людство здавна намагалося розгадати таємниці суворого Марса і «сестри Землі» Венери, але тільки в 19… році радянським вченим вдалося побувати на цих планетах. Учасники космічного рейсу пережили надзвичайні пригоди, побачили на Марсі дивовижних істот. Відважним радянським зореплавцям довелося зустрітися на Марсі не лише з дивовижними потворами, — туди ж у погоні за світовою славою прилетіли на своїй ракеті й американці…
Про незвичайні й небезпечні пригоди членів радянського екіпажу ви прочитаєте в захоплюючій науково-фантастичній повісті.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
220 ДНІВ НА ЗОРЕЛЬОТІ
Науково-фантастична повість
Малюнки Г. МАЛАКОВА
Обкладинка й форзац Б. КИШТИМОВА
ПЕРЕД СТАРТОМ
Москва. 1 липня 19.. року.
Завтра старт…
Рівно о десятій годині ранку космічний корабель, керований Сергієм Олександровичем Камовим, одірветься від Землі…
Чи думав я коли-небудь про можливість летіти з ним?..
звичайно, ні! Як і всі, я здалека стежив за його першими польотами і захоплювався ними. Камов і Пайчадзе здавалися мені особливими людьми, далекими, мов те небо, в яке вони проникли; і мені ніколи й на думку не спадало, що я зможу стати їхнім товаришем у польоті, хоч мріяв про це, мабуть, так само, як і всі…
Як дивно, що така, здавалося б, зовсім нездійсненна, мрія раптом стала реальною дійсністю!
Багато чудесного доведеться нам побачити за час нашої далекої дороги. Чи вистачить у мене сили описати все це так, щоб і ті, хто не бачив, побачили? Мусить вистачити! Для цього мене взяли до складу експедиції. Моя справа — відбивати все на папері, на фотоплівці, на кінострічці. Мій щоденник, розпочатий сьогодні, буде тим матеріалом, з якого я сподіваюсь створити книгу про політ, коли повернусь на Землю через довгі сім з половиною місяців. Жодна, навіть найменша подробиця не повинна обминути цих сторінок…
Зараз тільки дев'ята година, і я можу записати багато. О дванадцятій треба лягти спати.
Чи засну я? Навряд чи це мені вдасться…
Коли я висловив Сергію Олександровичу сумнів щодо його вимоги — спати останню ніч перед стартом, — він сказав:
— А ви все-таки ляжте, а заснете чи ні — буде видно. Найголовніше — це фізично відпочити.
Я обіцяв йому і виконаю обіцянку, а поки що писатиму про все, що було до сьогоднішнього вечора.
Почну з самого початку…
29 квітня, майже два місяці тому, наш головний редактор запросив мене до себе в кабінет. Я тільки напередодні повернувся в Москву, упорядкував зібрані матеріали, і про нове відрядження у мене й гадки не було.
Коли я увійшов, редактор запросив мене сісти.
— Ми хочемо запропонувати вам, — сказав він, — не зовсім звичайну командировку… — Він подивився на мене і, побачивши, що я збираюсь відповісти, швидко закінчив: — Експедиція дуже незвичайна і може бути небезпечною.
За секунду до цього я мав твердий намір відмовитись, бо стомився і не мав охоти їхати куди б там не було, але останні слова редактора мене зацікавили.
— Небезпека мене не лякає, — відповів я. — Чим незвичайніше завдання, тим воно цікавіше.
— Я був певний, що ви так відповісте, — сказав редактор. — Ви молоді й здорові. Ви чудовий фотограф і здібний журналіст. До того ж, ви вмієте поводитися з кіноапаратом. Саме ті якості, які потрібні в даному випадку. Але наполягати на вашій згоді я не буду. Ви можете відмовитись.
— Я не думаю відмовлятись ні від чого, — сказав я. Редактор подивився на мене з виразом, який в ту мить здався мені незрозумілим, і посміхнувся:
— Тим краще, — сказав він. — Ви, звичайно, знаєте, хто такий Камов?
Я здригнувся при цьому запитанні. Камов?.. Конструктор і командир першого в світі космічного корабля. Людина, яка двічі залишала Землю. Чи мені це причулося?..
— Звичайно, — відповів я. — Хто ж його не знає!
«Так от чому він назвав експедицію дуже незвичайною», подумав я. Ім'я Замова не залишало ніяких сумнівів у тому, що йдеться про політ в глиб сонячної системи, можливо, на одну з планет. Хто з нас не мріяв здійснити таку подорож? Та одна річ — мрія, а інша — коли вам несподівано пропонують такий політ насправді…
— Якщо хочете, — сказав редактор, — то можете взяти участь в його новій експедиції.
— А куди вона вирушає?
— Це мені невідомо, — відповів він. — Коли ви згодні, то про подробиці довідаєтеся вже від Камова.
— Чому ви саме мені пропонуєте це?
— Ви найбільше підходите.
Все це було так несподівано і дивно, що я відчув потребу зібратися з думками.
— Дозвольте відповісти завтра.
— Не поспішайте! — сказав редактор. — Таку пропозицію треба добре обдумати, щоб не пожалкувати потім за рішенням, яке б воно не було.
Сказати, що ніч у мене була спокійна, — означало б сказати неправду. Я не новачок в експедиціях. Виконуючи свої обов'язки кореспондента, я побував у багатьох місцях земної кулі, був на Південному полюсі, в Центральній Африці і на Гімалайських горах.
Та все це було на Землі…
А тепер мені пропонують залишити її і летіти невідомо куди, за десятки, а може, й сотні мільйонів кілометрів…
Пригадались книги, які мені доводилось читати з астрономії…
Всесвіт… Нескінченний простір, де, мов порошинки, рухаються зорі… Віддалі, що перевершують людську уяву, відокремлюють їх одну від одної… Темрява… Холоднеча…
Я виразно уявив малюсінький космічний корабель, оточений з усіх боків безмежною пустотою, і раптова кволість у ногах примусила мене сісти на стілець…
Відмовитись?.. Ніхто не осудить мене за це… Лишитися на нашій милій, звичній Землі…
«І назавжди зберегти спогад про власну малодушність, — подумав я. — Пропустити таку нагоду і потім все своє життя шкодувати за цим».
Була третя година
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов», після закриття браузера.