Анатолій Григорович Костецький - Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків

— Таки й справді в тебе не бабуся, а вищий клас! — мовив Діма, вмощуючись у глибокому зручному кріслі. — А пироги ж пече! — І від згадки про смачний пиріг аж прицмокнув язиком. — А що це вона сказала — «злітаю на базар»? — поцікавився трохи згодом Діма. — У неї що, літак є?

— Який там літак! — засміявся Сергій. — Вона в мене сама як літак. Ми з батьками навіть називаємо її «летюча бабуся».

— Так вона вміє літати?! — підхопився у кріслі Діма.

— Звичайно, ні! — Питання Діми знову розсмішило Сергія. — Просто вона в нас дуже прудка, і найулюбленіше її слово — «літати». Ходити поволі, як інші бабусі, вона не може. Ми тільки й чуємо від неї: «злітаю в магазин», «полечу на базар», «лечу до сусідів»! І мчить собі так хутко, що й літаки, мабуть, переганяє.

— А… — розчаровано мовив Діма, посовався трохи, вмостився й затих.

Так вони трішки посиділи мовчки: Сергій гадав, що Діма після сніданку заснув, натомлений дорогою, і не хотів його турбувати. Та Діма розклепив оченята:

— Ну, розказуй про себе.

— Та ви поспіть уже, — відмахнувся Сергій, — а я потім…

— Не бійся, давай зараз, — заперечив Діма, — я можу слухати й дрімати водночас. Про мене навіть приказка є: спить і курей бачить! Чув, мабуть?

— Чув, — кивнув головою Сергій, — але не знав, що це про вас.

І Сергій розповів Дімі про тата й маму, про далеку сонячну Кубу і навіть — про плавання…

— Пхе, плавання!.. — розтулив Діма оченята. — Та я тебе за хвилину міг би навчити!

— Ой! — зрадів Сергій. — То навчіть, дуже вас прошу!

— Я ж сказав — «міг би», але тепер не можу: технічні причини…

— Що за технічні причини? — здивувався Сергій.

— Розумієш, — почав пояснювати Діма, — була в мене така книженція, ну, ніби чаклунська. У ній з одного боку записано всякі потрібні слова, а з другого — що станеться, коли слова ті вголос вимовити. Приміром, пробурмотів собі щось, — раз! — і дощ я-ак уперіщить! Так-от, коли зламали мій будиночок, книга пропала під уламками.

— Так ходімте знайдемо її! — вигукнув Сергій.

— Швидкий дуже! — сумно мовив Діма. — Я й сам, без тебе знайшов би. Але ті уламки відразу ж повантажили на самоскид, і куди він їх завіз — хтозна! А з ними й мою книжечку! — І Діма скрушно захитав головою, пригадавши таку величезну втрату.

— І невже ви нічого не пам’ятаєте з тої книги? — з надією в голосі поспитав Сергій.

— Хе, скажеш! — зневажливо усміхнувся Діма. — У мене пам’ять — будь здоров! Я навіть мемуари, тобто спогади, пишу! — Він гордо ляснув себе по животі й задер светра.

Сергій побачив, що за ремінцем джинсів у Діми стирчить пошарпаний загальний зошит у жовтій, засмальцьованій обкладинці із написом: «Мемуари Діми».

— А з книги ви, значить, нічого не пам’ятаєте, — сумно мовив Сергій.

— Пам’ятаю, але не все, тільки половину…

— Ого! — зрадів хлопець. — Половина — теж чимало! А є в ній слова про те, як навчитися плавати?

— Звичайно, є! — кинув Діма. — Але річ у тім, що я пам’ятаю ліву половину книги, тобто всі чарівні слова, а от праву половину, де сказано, які слова для чого, — геть начисто забув!

— А ви спробуйте, що вийде!

— Е, ні, не підбивай! — відмахнувся Діма. — Скажу отак щось — і квартиру вам затопить. Ні, нізащо! Не хочу знову без ночівлі лишитися.

— А що, коли нам до ліска гайнути? — раптом здогадався Сергій. — У нас тут поблизу є лісок із галявою. Давайте підемо туди й спробуємо ваші слова!

— Лісок — це можна, — погодився Діма, — в ліску та ще й на галяві я спробував би, але ж не зараз. От вилікую нежить, відігріюсь, відісплюся гарненько, а завтра зранку, годині о п’ятій, і підемо.

— Ура! — загукав Сергій, який згоден був на все, аби навчитися плавати. — Встаємо о п’ятій, я будильник заведу.

— А тепер я подрімаю, — мовив Діма й відразу тихенько засопів.

Сергій нічого не мав проти: йому треба було ще підготуватися до зустрічі гостей. Неодмінно ж прийде друг його Олег, та й Вітка припхатися може.

При згадці про Вітку в Сергія аж у грудях похололо.

Вітка, або Вікторія Птурська, як і Олег, була однокласницею Сергія. Та якщо Олег був його найкращим другом, то Вітка навпаки — «найкращим» ворогом.

До всього ж вона була ще й сусідкою Сергія по під’їзду, тож через