Йосип Сліпий - Спомини

згадував про “Спомини”. Хоча Мирослав Іван Любачівський, очоливши УГКЦ, знав про їх існування та рішення готувати їх до друку, але сам він до цієї справи не втручався, залишивши її крилосові.

Із наближенням 1992 р. було вирішено, щоб з нагоди століття від дня народження патріярха Йосифа виконати волю покійного і перенести його тлінні останки з Риму до Львова. Ці торжества величаво відбулися у днях 26 серпня — 7 вересня того ж року. З цієї нагоди до Львова з’їхалися всі крилошани, включно з владикою Іваном Прашком і вже 85-літнім о. Іваном Гриньохом. На мою пропозицію всі радо погодились зустрітися з блаженнішим Мирославом Іваном, щоб серед інших остаточно вирішити й питання публікації “Споминів”. Але через надто насичений подіями графік кожного з членів Львівського архиєпархіяльного крилосу, до запланованого зібрання у Львові так і не дійшло.

Отець Іван Гриньох ще відсвяткував у соборі св. Юра 60-ліття своїх єрейських свячень і від’їхав до Німеччини, де через два роки упокоївся 14 вересня 1994 р. Після цього виключний доступ до “Споминів” мав тільки владика Іван Хома, який використовув їх у своїх працях про Йосифа Сліпого. 3 лютого 2006 року помер у Римі й владика Хома. Згодом, 23 квітня 2011 p., відійшов у вічність ще один член крилосу о. Дмитро Блажейовський, так що на той час із найближчого оточення патріярха серед живих залишилися лише три особи: 78-річний блаженніший Любомир Гузар, якому через недугу очей було важко писати, 90-річний о. Іван Музичка й о. Іван Дацько.

Відтоді я відчув свою особливу відповідальність перед історією за справу редагування та видання “Споминів” Йосифа Сліпого і постановив, що докладу всіх зусиль, щоб світ довідався про цей важливий твір нашого великого ісповідника. Я радився з багатьма людьми: з блаженнішим Любомиром кардиналом Гузаром, з о. Іваном Музичкою, який запевнив мене, що служитиме цій справі своїм досвідом і власними спогадами, з чільними членами ректорату Українського католицького університету у Львові — о. Борисом Ґудзяком, о. Богданом Прахом, Олегом Турієм та іншими. Всі вони піддержали мене в моїй постанові, що “Спомини” слід конечно видати, і то не тільки в оригіналі, але й у перекладі англійською та, можливо, іншими мовами. У ході всіх цих розмов та зустрічей було узгіднено, що як особистий секретар патріярха Йосифа я візьму на себе відповідальність за довершення цього проекту і що “Спомини” вийдуть у видавництві УКУ.

Наступним кроком на цьому шляху став пошук спонсорів. І вони доволі скоро знайшлися. Найбільшими добродіями проекту стали іноземці, які надали левову частину коштів на українське та англійське видання. Однак, покликаючись на слова Христові “нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права” (Мт 6:3), вони наполягали на тому, щоб не розголошувати їхні імена. Нехай Всевишній Господь за посередництвом патріярха Йосифа винагородить їх сторицею за цей вияв справжнього милосердя і християнської солідарности. Окрім цих анонімних добродіїв найщедрішим спонсором цього проекту стало Релігійне товариство “Свята Софія” українців-католиків у США, яке впродовж років піддержувало цей задум, за що складаємо йому сердечну подяку.

Одержавши таку заохоту й підтримку, я повідомив блаженнішого патріярха Святослава Шевчука про намір видати “Спомини”, і теперішній Отець і Глава Церкви радо уділив своє благословення для здійснення цього задуму.

Відтак знову постало завдання знайти компетентну людину, яка б разом зі мною, за вказівками о. Івана Музички і інших знавців історії Української Церкви, взялася б за діло редагування і підготовки до друку цього твору. І Боже Провидіння невдовзі віднайшло таку людину в особі викладача УКУ Марії Горячої. Ще навчаючись у Львівському державному університеті ім. Івана Франка, вона займалася вивченням діяльности патріярха Йосифа на еміґрації. Згодом, співпрацюючи з Інститутом історії Церкви УКУ, переклала уривок із книжки Нормана Казенса про обставини звільнення і переїзду нашого ісповідника віри до Риму, вміщений у цьому виданні. Тому я сконтактувався з нею, коли вона довершувала свою докторську працю в Лувенському католицькому університеті, після успішного захисту якої Марія Горяча на початку червня 2012 р. взялася за справді мозольну і кропітку працю, плід якої ми бачимо перед собою, за що висловлюю їй сердечну подяку.

Підготовка до друку тривала добрих два роки. Фахові рецензії, написані Ліліяною Гентош, Ігорем Галаґідою й Ігорем Скочилясом виявилися об’єктивно критичними, однак наскрізь позитивними. Всі були однозгідні, що “Спомини”, так як ми їх подаємо читачеві, готові до друку. Належиться рівно ж висловити особливе признання і велику вдячність одному з чільних сучасних істориків УГКЦ, Олегові Турію, за всі ділові розмови, поради і зусилля, які він доклав разом зі своїми співробітниками, щоб вчасно видати цей важливий твір.

Після різних дискусій та консультацій редактори “Споминів” також уважали за відповідне доповнити це видання низкою важливих додатків, які в той чи інший спосіб мають відношення до автобіографічних оповідей Йосифа Сліпого і доповнюють їх. Серед них є кілька маловідомих документів митрополита з часів його ув’язнення, які він підготував у процесі негласних переговорів із представниками радянської влади у 1953 та 1960–1961 pp., домагаючись легалізації своєї Церкви.

Окрім того, невдовзі після звільнення та приїзду до Риму Йосиф Сліпий підготував для папи Івана XXIII (а згодом також і для папи Павла VI) таємний звіт про стан Католицької Церкви в Україні та в СРСР взагалі. Цей звіт був одним із перших текстів, які написав наш ісповідник віри, опинившись на волі. У ньому він розповідає про свою діяльність в останні роки ув’язнення, і то не лише як галицького митрополита, але насамперед як єдиного католицького екзарха на всій території СРСР. У меморандумах до папи Івана XXIII і папи Павла VI він перелічує всі зроблені ним важливі призначення адміністраторів із числа тих священиків-в’язнів Сибіру, про яких він неодноразово згадує у “Споминах” і які відіграли важливу роль у його житті. Цей документ публікується тут вперше оригінальною італійською мовою з українським перекладом.

Ще одним важливим додатком до “Споминів” є переклад уривка книги американського журналіста Нормана Казенса “Неймовірний тріюмвірат”. Автор цієї книги виступав посередником у таємних переговорах між Ватиканом і Кремлем у справі звільнення митрополита Йосифа Сліпого, а згодом описав цей процес у своїх спогадах. Його розповідь доповнює “Спомини” і представляє нам справу звільнення глави УГКЦ з перспективи очевидця та активного учасника цих подій.

Видання “Споминів” Йосифа Сліпого також збагачується рідкісними фотографіями описуваного періоду та