Григорій Євгенович Темкін - Зоряний єгер

Але годину тому в Марко не було арбалета…

Марко поринув у роздуми.

А Філіп, поки супротивник відвернувся, всю свою увагу зосередив на арбалеті біля стіни. Намагаючись зрозуміти і включити в уявний образ кожну деталь, кожен вузол, він наказав Сфері: «Хочу такий самий!»

Марко помітив, що в колі на половині Філіпа з’являється арбалет, і реакція його була миттєвою: він відкотився кидком до стіни, схопив зброю, рвонувся до центру — завмер. У руках у Філіпа був такий самий зведений арбалет, і знаходився Філіп від амбразур на тій самій відстані, що й він. «І що тепер, — з тугою подумав Марко, — дідько б ухопив цю діряву перегородку, звідки вона лише взялася…»

Марко здогадувався, звідки взявся Бар’єр.

Після першої незгоди сварки між ним і Філіпом почали траплятися частіше й частіше. Вони раптом почали помічати один у одного безліч неприємних рис, які поступово робилися просто нестерпними. Обопільне роздратування викликало все: вчинки, слова, навіть зовнішність. Марко дратували удаваний спокій Філіпа, його широке, повногубе обличчя, незворушні круглі очі… Кілька разів Марко ловив себе на думці, що йому кортить пустити в хід кулаки. Схоже було, що й Філіп часом насилу стримується. Щоб хоч якось розрядити зростаючу напруженість, вони намалювали шахівницю, виготовили фігурки й домовилися провести турнір. Але через декілька партій з’ясувалося, що Філіп грає суттєво краще, а Марко терпіти не може програвати. Ба більше, одержуючи перемогу, Філіп неодмінно кидав пару ущипливих зауважень — це було нестерпно. Й одного разу Марко зірвався. Що вони наговорили один одному в нестямі, він не пам’ятав, знав лише, що зупинилися найостаннішої миті: Філіп, замахнувшись важким молотком, і він — із затиснутою в кулаці довгою гострою стамескою…

«Що ж це?! — подумки вжахнувся тоді Марко. — Невже нас запхнули в цю Сферу, щоб ми прикінчили один одного?»

Він поглянув на Філіпа: в його ворога на обличчі також була вже написана не лють, а відчай. І обидва вони просили Сферу тієї миті про одне — вберегти, розвести, розгородити їх!

Ось тоді й виник між ними Бар’єр — суцільна прозора перегородка від підлоги до стелі, що поділила Сферу на дві рівні частини. Пролігши через центр зали, Бар’єр розділив навпіл і оранжеве коло — замість великої спільної «таці» Марко й Філіп мали тепер по половинці. Бар’єр на відміну від самої Сфери був абсолютно непроникним для інструментів й ізолював би людей одне від одного повністю, коли б не десятки отворів у палець завтовшки — крізь них проходив звук, крізь них можна було передавати невеликі предмети.

Бар’єр розгородив їх, але не позбавив взаємної неприязні. Марко й Філіп пробували не помічати, що діється на чужій половині, але скоро переконалися, що це марно: в їх тісному прозорому світі прикидатися, що ти сам, було неможливо. І знову пішли спроби зачепити, уразити одне одного. Марко малював на Філіпа образливі карикатури й, згорнувши їх трубочкою, пропихав крізь дірки в Бар’єрі; Філіп же, варто було Марко задрімати чи задуматися, починав виспівувати образливі куплети власного складання. Пристрасті розгорялися, й лише усвідомлення того, що людина за Бар’єром — реальність і що хочеш не хочеш, а з нею належить сусідити у Сфері місяці, роки, можливо, навіть усе життя, дещо стримувало прояви ворожості.

Вони відновили свій нескінченний шаховий турнір; багато часу проводили біля своїх півкіл, вправляючись в отриманні всіляких предметів, — купи непотребу, які збиралися після їх експериментів, вони потім стягували в місця для відходів, і ті в якусь невловиму мить зникали. Але одного разу в купі у Філіпа Марко помітив залізну трубку. Що це означає, він визначив майже відразу: ствол, рушничний ствол, Філіп працює над створенням зброї і, як тільки уявить пристрій настільки ясно, щоб Сфера зрозуміла, він цю зброю отримає. Навіщо? Цілком очевидно — щоб убити його. Вихід один: випередити…

Марко перестав малювати шаржі на Філіпа. Замість цього він тепер креслив по пам’яті пістолети, рушниці, автомати — поки не зрозумів, що «винайти» вогнепальну зброю не зможе, хоча й сотні разів стріляв з неї. Навіть якби йому вдалося за допомогою примітивних інструментів здолати механічну частину, що сумнівно, склад порохової суміші він не уявить. Лук зі стрілами можна було б зробити без зусиль, але він з дитинства не тримав лук у руках і тренуватися в Сфері нема де. А все вирішить перший постріл — він має бути точним, мов із гвинтівки, яку робить Філіп.

За три доби напруженої праці Марко склав креслення простого, але цілком надійного арбалета.

… Вони довго стояли один проти одного зі зведеними арбалетами. Відтак зміркували, що без кінця так тривати не може.

— Ну, що далі робитимемо? — запитав Філіп.

— Не знаю. — Марко облизнув пересохлі губи.

— Знищ свій арбалет.

— Щоб ти мене тут-таки пристрелив?

— Я свій також знищу.

— А потім дочекаєшся, коли я засну, і зробиш такий самий.

— Але ж і мені треба спати… Так, далебі, і я не ризикнув би заснути без цієї штуки під боком.

— Отож-бо й воно. Ми не можемо довіряти одне одному. Доведеться весь час бути напоготові. Лише давай домовимося: від Бар’єру триматися на однаковій відстані. Для початку.

— Для початку давай сядемо, Марко, я втомився стояти.

Вони обережно сіли, арбалети влаштували на колінах.

— Навіщо ти хочеш мене вбити, Марко?

— Я — тебе?! Це ти давно задумав зі мною розправитися. На щастя, я придумав