Ігор Іванович Якимушкін - Стежкою легенд

в матеріальних, але для примітивного розуму загадкових явищах, а саме: в таких, як тінь, дихання, кров.

З розвитком здібностей людини до абстрактного мислення поняття про конкретну душу кожного звіра, кожного дерева чи каменя набуло більш узагальненого характеру — виникли абстрактні образи духів природи: лісу, гір, райдуги, вітру, дощу, грому та блискавки. Кожне явище дістало свого надприродного генія, до якого люди в скрутні хвилини зверталися, благаючи зглянутися над їхнім життям або полегшити знегоди [4].

Доки в первіснообщинному суспільстві не було класового розшарування, доти і в релігійних поняттях не було «нерівності» духів. Всіх їх шанували як рівних, не поділяючи на вищі й нижчі категорії.

Поступово з розвитком скотарства і землеробства почався розпад родового ладу, з'явилася приватна власність Багатство і влада почали зосереджуватися в руках меншості. Рабство і експлуатація людини людиною поклали початок класовому суспільству. Зміни в суспільному житті негайно відбилися у свідомості людей: і в релігії усталилася нерівність. Одні духи перетворилися на головних богів, другі дістали другорядні ролі, треті відійшли на задній план. З'явилося многобожжя. Богів розвелося тепер так багато і їхній культ став таким складним ритуалом, що для його обслуговування довелося утримувати цілі касти священнослужителів.

Раніше люди, навіть бажаючи, не могли дозволити собі такої розкоші: кожний член первісної общини повинен був добувати їжу, аби не вмерти з голоду. Віднині, з розвитком землеробства і скотарства, в суспільстві з'явився додатковий продукт, який привласнили собі рабовласники та їхні спільники — жерці. Релігія стає знаряддям підкорення і поневолення мас.

Виникнення монархічних держав спричинило до встановлення нових порядків у пантеоні — усі релігії набули відтепер більш-менш монотеїстичного «єдинодержавного» характеру.

Найголовнішими у ієрархії надприродних сил уважалися, як правило, ті боги чи духи, котрі уособлювали в релігійній міфології народу, що їх обожнював, найважливіші в його житті явища. Тому й не дивно, що тварини, від яких залежав увесь добробут давньої людини, довго зберігали в релігійних культах особливе становище.

Поклоніння звірам і птахам в тій чи іншій мірі властиве усім релігіям.

ЩЕ РАЗ БИКИ

«Економічна» цінність тварини — одна з ознак, за якою жерці стародавніх релігій складали свій зоологічний пантеон.

Послідовники Зароастра занесли, наприклад, до числа священних створінь, оточених найпоштивішим поклонінням, годувальницю-корову і собаку — охоронницю стад.

«Коров'ячий» культ квітнув, між іншим, не тільки в давньоперській релігії, він і досі ще існує в багатьох релігійних школах індійського брахманізму і в Африці у негрів ватусі. Поклонялися бику і на стародавньому Кріті. Це шанування покладено, очевидно, в основу міфа про мінотавра.

В Стародавній Греції бик був присвячений Зевсу, а корова — «волоокій» Гері й богині Місяця — Селені: коров'ячі роги в теологічних гімнах символізували серп місяця-молодика.

Від часу своєї появи на історичній арені як супутників первісної людини бик і корова відігравали першорядну роль у житті людей. Адже одна корова могла прогодувати цілу сім'ю, а череда корів — велику орду кочівників. Тож не дивно, що в багатьох народів Азії, Африки та Європи корови і бик стали об'єктом найзворушливіших піклувань і боготворіння, яке згодом переродилось на справжнє обожнення.

«Корова — наша сила, — говориться у Зендавесті, священній книзі стародавніх персів, — корова — наша потреба, корова — наша їжа, корова — наш одяг, корова — наша перемога».

Єгипет — найстародавніша країна землеробства, де хлібороб із плугом та запряженим у плуга волом був головною виробничою силою національного господарства, — звичайно, теж не минув «коров'ячого» культу. Більше того, саме в Стародавньому Єгипті цей культ досяг найвищого ступеня свого розвитку. Єгипетський священний бик увійшов до сонму численних богів Нільської долини як рівноправний член. Він мав власних жерців, власні храми й релігійні свята, гробниці й палаци з безліччю слуг і рабів.

1851 року молодий французький археолог Огюст Марієт провадив розкопки у долині Саккара, на лівому березі Нілу, поблизу Каїра. Робітники розкопали багатометровий шар землі, і одна по одній перед враженим археологом почали з'являтися з піщаних могил фігури кам'яних людино-левів — ціла алея сфінксів. А недалеко від алеї видобули з-під землі руїни дивного храму. Похилий хід вів од підніжжя храму до глибини. Дослідник спустився до підземелля. Величезний коридор завдовжки триста п'ятдесят метрів губився в безпросвітній пітьмі і, здавалося, вів у безкрай.

Обабіч коридора розміщалися поховальні покої. Страхітливими брилами чорніли в їхній глибині домо-вини-саркофаги з відполірованих плит червоного й чорного граніту. Довжина саркофагів чотири метри, ширина понад два, а висота — понад три метри. Важив кожен із них шістдесят п'ять тонн!

У багатьох саркофагів віка були зсунені, Марієт зазирнув усередину гігантських домовин і побачив при мерехтливому світлі смолоскипів мумії… кіклопів? титанів? Ні, биків! Марієт відкрив стародавню усипальню божественних Апісів. У величезному склепі в камінних домовинах зберігалися набальзамовані трупи усіх священних биків, що жили у святилищах Мемфіса з часів фараона Аменхотепа III і до епохи Птолемеїв, тобто протягом півтори тисячі літ!

Бога міста Мемфіса — Пта шанували як одного з найвеличніших богів Єгипту. Згодом він зіллявся з богом Озірісом, і слава Пта-Озіріса удвічі зросла. Бик Апіс був сином Пта, його живим утіленням. В образі бика бог Пта приймав нібито поклоніння людей. Так учили єгипетські жерці.

Бика Апіса вибирали дуже дбайливо. Він мав бути чорним з білим трикутником на лобі (символ Сонця у темряві Всесвіту!) і,