Володимир Читай - Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1

мене! — попросив Чортик, — і зачеши, як треба.

Бодай викупав, зачесав. Пішли. Чим ближче було до лісової галявини, де мала бути рада, тим сильніше стукало у грудях серце. У горлі пересихало. Ось і коліна затремтіли.

— Що це таке зі мною? — подумав чортеня.

Бодай йшов спокійно. Мовчав, як завжди. Крутихвостик не відставав ні на крок від нього.

5. Лісова рада

Прийшли вони на лісову галявину. Там уже збиралися звірі і з цікавістю споглядали на Бодая і чортика, який сидів поруч і не ворушився. Дивно було бачити його зав'язаний на животі хвіст, чисту чорну блискучу шерсть, зачесані вуха. Дивно було й те, що він мовчав.

Раду відкрив зубр Суддя.

— Чесні звірі! Минув тиждень! Сьогодні ми вирішимо, чи залишиться серед нас чорт Крутихвіст. Ми це могли зробити давно. І вчинили б правильно, якщо б його вигнали, як я казав. Але за чорта поручився цап Бодай. То ж сьогодні ми, напевно, виженемо їх обох! Бо чорт — він завжди чорт! І місце йому у пеклі.

Зубр зневажливо подивився на цапа.

— То що ти скажеш, Бодай? Де твій вихований чортяка?

Цап звівся на ноги, пригорнув Крутихвоста до себе і шепнув на вушко:

— Давай, сину! Розкажи їм. Ти зможеш!

Здивувався чортенятко таким словам. Його навіть Дідько сином не називав. Завжди чортом. Приємно стало. Коліна перестали тремтіти, і він відчув силу.

Вийшов Крутихвіст на середину, стукнув копитом по каменю, аж дзвін пішов. Затихли звірі.

— Добрий день, шановні звірі! Я — Крутихвіст. Всі ви мене знаєте. Відколи я тут з'явився, багато клопотів вам усім завдав. Вибачте мене, будь ласка!

Він подивився на зубра. Той стояв нахмурений і злий, а з рота пара йшла. Ненавидів він Крутихвоста.

— Окремо прошу пробачити мене шановного, поважного і справедливого зубра Суддю. Вибачте, пане зубре. Я завинив перед вами і каюся.

Здивувався зубр, що чорт таке каже, аж щелепа у нього відвисла.

— Прошу пробачення також у пана Карка, директора школи, і обіцяю відремонтувати все, що я пошкодив.

Він повернувся до Карка і вклонився. Карк вклонився у відповідь.

— І головне. Я став іншим. Я не хочу бути чортом. Я хочу бути цапом! Як мій вчитель і справжній друг — Бодай. Дякую тобі, Бодає!

Бодай дивився на нього і посміхався. Ніхто навіть і не бачив, як з очей його вислизнула і впала до низу скупа сльоза.

— Дякую тобі, сину! — прошепотів він, щоб ніхто не чув. — Прошу вас, шановні звірі, залишіть мене у Чарівному Лісі.

Усі звірі встали і почали плескати: хто крилами, хто копитами. Плескав навіть зубр Суддя. Він вже Крутихвоста пробачив, і йому було приємно, що той його назвав поважним і справедливим.

Рада вирішила залишити чортика Крутихвоста у Чарівному Лісі. Ніхто не заперечував. Усі зрозуміли, що він справді змінився.

На наступний день Чортик пішов до школи, полагодив там усе, що зламав минулого тижня і змайстрував собі парту. Він завжди приходив до школи перший, а йшов останнім. Йому подобалося вчитися, бо було цікаво. Цікавіше, ніж у Пеклі.

Він подружився із всіма учнями і нікого не ображав. Особливо подобалися йому дві лисички-сестрички. Вони йому зав'язали на хвостику рожевий бантик.

Минув рік.

6. Повернення у пекло

Ось знову настала купальська ніч. Ворота пекла відчинилися, і в Чарівний Ліс налетіло чортів. Дідько наказав усім знайти Крутихвоста, сина свого. А хто знайде, той ціле відро крові людської як нагороду одержить та ще й нервів моток. Розлетілися чорти по лісу, почали шукати. Всіх звірів побудили.

Дізнався Дідько, що Крутихвіст у Бодая на горі живе та й полетів до нього.

— Виходь, чортяко! — кричить.

Бодай вийшов, бачить, що то Дідько, і каже:

— Не має тут нікого, крім мене. Не хотів Крутихвоста Дідькові віддавати (той спав у цей час).

— Ти брешеш! Де мій малий чортяка?! Кажи! Інакше я тебе в пекло заберу і в смолі зварю!

Почув це Крутихвіст, вибіг:

— Ні, не треба! Я тут, я тут! — Чортеня став попереду цапа.

Підхопив Дідько малого свого Крутихвоста за хвоста, закинув собі на плечі і полетів до пекла. Не встигли Бодай і чортенятко й попрощатися!

Доки летіли, Дідько весь одяг з чортеняти позривав і поскидав. Той тільки встиг рожевий бантик сховати.

Прилетіли в пекло.

Темно, нічого не видно. Жарко, хоч шкіру скидай! Брудно і сміття повно. Стоять здоровенні чани на вогні, а в них кипить смола. Якщо підійти ближче, то видно, як у тих чанах грішники варяться. Стогнуть, бідолахи, від болю. Продали душу Дідькові от тепер і мучаться, а вилізти не можуть — чорти не пускають. Така у них робота!

Зустріли Крутихвоста брати. Подивилися на нього і реготати почали, аж заходитися.

— Ти, брате чортяко, такий став, що на тебе подивитися страшно! Чистий такий, аж гидко!

Штовхнули в болото, а коли той встав, то вилили ще відро смоли.

— От тепер ти на чорта більше став подібний! А хвіст чого зав'язаний? Ти що — каліка? — Брати розкрутили мотузку і звільнили хвоста.

— А чого це ти стоїш, наче вкопаний? А ну, гайда, збитки робити! — Чорти здійнялися і полетіли. А Крутихвіст залишився на місці.

Підлетів Дідько:

— Ти часом не хворий?

— Не знаю.

— То йди поспи два дні — як рукою зніме!

Прийшов чортик додому. Чорти живуть в ямах. А на дні тієї ями — багнюка. Це що б м'яко спалося. Подивився Чортик на ту багнюку смердючу, і спати перехотілося. Знайшов якесь тихе місце, ліг, витягнув рожевого бантика, поклав перед собою і заплакав. Сумно