Ерік-Емманюель Шмітт - Оскар і рожева пані

— Твоя правда. Але той факт, що твої батьки, як ти вважаєш, придурки…

— Авжеж. Вони справді придурки, Бабцю Ружо!

— Якщо твої батьки, які помиляються, не вірять у Бога, то чому б тобі не повірити у нього і не попросити навідатись до тебе?

— Гаразд. Хіба Ви не казали, що він прикутий до ліжка?

— Ні. Просто в нього своєрідна манера приходити в гості. Він сяйне думкою. У свідомості.

Це мені сподобалось. Я подумав, що це круто. Бабця-Ружа додала:

— От побачиш, його візити дуже допомагають.

— О’кей. Я поговорю з ним. Зрештою, наразі єдине, що мені допомагає, — це ваші відвідини.

Бабця-Ружа усміхнулась і якось нерішуче нахилилась до мене, аби поцілувати у щоку. Одначе не зважилася і поглядом попросила дозволу.

— Гаразд. Цілуйте. Я нікому не скажу. Не хочу псувати Вам репутацію колишньої кечистки.

Вона губами торкнулась моєї щоки, і мені стало приємно, я відчув тепло і поколювання, запахло пудрою і милом.

— Коли Ви прийдете знову?

— Я маю право приходити не частіше двох разів на тиждень.

— Це неможливо, Бабцю-Ружо! Я не хочу чекати три дні!

— Такі правила.

— Хто розробляє правила?

— Лікар Дюссельдорф.

— У даний час лікар Дюссельдорф кладе в штани, коли мене бачить. Попросіть у нього дозволу, Бабцю-Ружо. Я не жартую.

Вона, вагаючись, подивилася на мене.

— Я не жартую. Якщо Ви не приходитимете до мене щодня, я не писатиму Богові.

— Я спробую.

Бабця-Ружа вийшла, а я розплакався.

Досі я й гадки не мав, наскільки потребував допомоги. Досі я не усвідомлював, наскільки я хворий. Уявивши, що більше не бачитиму Бабцю-Ружу, я усвідомив це, і по моїх щоках покотилися пекучі сльози.

На щастя, у мене було трохи часу, щоб до її повернення опанувати себе.

— Усе влаштувалось: я отримала дозвіл. Протягом дванадцяти днів я можу провідувати тебе щодня.

— Мене і тільки мене?

— Тебе і тільки тебе, Оскаре. Дванадцять днів.

Не знаю, що зі мною сталось, але знову навернулися сльози і мене затрясло. Хоч я й знаю, що хлопці не повинні плакати, тим паче я, зі своєю яйцеподібною головою, несхожий ні на хлопця, ні на дівчину, а скоріше на марсіанина. Але нічого не міг вдіяти. І ніяк не міг зупинитися.

— Дванадцять днів? Усе настільки погано, Бабцю-Ружо?

Їй на очі також навернулись сльози. Вона стримувалася. Стара кечистка заважала колишній дівчині розплакатися. Це було так мило, що трохи мене розважило.

— Який сьогодні день, Оскаре?

— Що за питання! Ви не бачите мого календаря? Сьогодні 19 грудня.

— У моїй країні, Оскаре, існує легенда, яка стверджує, що протягом дванадцяти останніх днів року ми можемо спрогнозувати погоду на дванадцять місяців наступного року. Треба спостерігати за кожним днем, щоб отримати картину місяця в мініатюрі. 19 грудня характеризуватиме січень, 20 — лютий, і так далі, аж до 31 грудня, яке передвіщатиме грудень наступного року.

— Справді?

— Так каже легенда. Легенда про дванадцять чародійних днів. Я хочу, щоб ми з тобою зіграли в неї. Особливо ти. Від сьогодні ти спостерігатимеш за кожним днем, кажучи собі, що цей день дорівнює десятьом рокам.

— Десятьом рокам?

— Так. Один день дорівнює десятьом рокам.

— Значить, через дванадцять днів мені виповниться сто тридцять років!

— Так. Уявляєш?

Бабця-Ружа поцілувала мене (я відчував, що вона увійшла в смак), а потім пішла.

Так от, Боже, сьогодні вранці я народився, хоча усвідомив це не одразу. Це стало зрозуміліше ближче до полудня. Коли мені виповнилося п’ять років, я почав себе усвідомлювати, але виграв небагато, бо дізнатися про свій стан. Зараз увечері мені десять, це — вік розуму. Тому у мене прохання: коли ти маєш щось сповістити мені, як оце опівдні, на мої п’ять років, роби це не так брутально. Дякую.

До завтра, цілую,

Оскар.

P.S. Хотів у тебе дещо попросити. Я знаю, що маю право лише на одне бажання, але те, яке я щойно висловив, це заледве чи бажання, радше побажання.

Я згоден, щоб ти прийшов до мене. У мою свідомість. Гадаю, це виглядатиме вражаюче. Було б добре, якби ти зробив це для мене. Я приймаю з восьмої години ранку до дев’ятої вечора. Решту часу я сплю. Іноді через ліки я час від часу дрімаю навіть удень. Але якщо ти застанеш мене у такому стані, не вагайся — буди. Було б дурістю розминутися на якусь хвилину, хіба ні?

Сьогодні я пережив юність, і не все минуло