Автор невідомий - Українські традиції

від тебе вже є: маю трьох твоїх синів. Як вони вже підростуть, то скажи, чи маю поселити їх тут, бо вся ця земля в моїй владі, чи послати до тебе?» Так вона запитувала його, а він мав так відповісти: «Як вони зустрінуть мужеські літа, то вчини ось як, це буде добре: котрий із них натягне цей лук та одягне цей пояс, того посели в цій країні; хто ж із них цього мого доручення не сповнить, того прожени з краю. Як це зробиш, то й сама будеш задоволена й виконаєш доручення».

10. Він натягнув один лук (бо до того часу Геракл носив два луки) й передав їй лук і пояс, що мав на спинці золотий корячок, і пішов. А вона, як хлопці дійшли вже до мужеського віку, надала їм імена: одному з них Агафірс, другому Гелон[13], а наймолодшому Скіф. Вона пам'ятала доручення й виконала його: двох синів, Агафірса й Гелона, що не могли виконати завдання, вигнала з краю; зате наймолодший, Скіф, виконав це й зостався в краю. Від цього Скіфа, сина Геракла, походять скіфи, що постійно царюють, а на згадку про ту чарку носять скіфи при поясах коряки й досі. Таке розказують надморські греки.

11. Та є ще й інший переказ. Він найбільше поширений, отже, вважаю його правдивим. Згідно з ним кочові скіфи жили в Азії. На них найшли війною масагети. Під їх натиском скіфи перейшли до країни кімерійців[14], – бо ця країна, що її тепер займають скіфи, належала здавна, як кажуть, кімерійцям. Як зачули кімерійці, що надходять скіфи, зібрали велике військо й стали радитися. Їх думки розійшлися надвоє, обидві групи вперто обстоювали свою. Кращою була рада царів, але народ гадав за ліпше покинути край і не наражатися на небезпеку; царська ж думка була така, що треба боротися з прийшлими. Ніхто не хотів поступатися – ані царі народові, ані народ царям; ті хотіли кинути край, оддати без боротьби прийшлим, царі ж думали полягти в своєму краю й не втікати з народом. Вони пам'ятали, скільки добра зазнали (тут), а якого лиха доведеться зазнати в утечі. Такі думки поділили їх на два табори, – а було їх (ув обох) по однаковій кількості, – боролися між собою й полягли. Кімерійський народ поховав їх коло ріки Тіраса; ще й тепер можна бачити ту могилу. Поховавши їх, вирушив народ з краю, а скіфи прийшли й зайняли порожні землі.

12. Ще й нині є в Скіфії Кімерійські Мури, Кімерійський Порт, є країна, що має назву Кімерійської та Кімерійський Босфор[15]. Знаємо, що кімерійці втекли від скіфів до Азії й заселили той півострів, де тепер грецьке місто Синопа. Знаємо й те, що скіфи гналися за ними, вскочили до Мідії, але заблукалися, кімерійці під час утечі трималися приморської дороги, а скіфи пішли лівобічним Кавказом, аж зайшли до Мідії, бо потім повернули в глибину краю. Так оповідається в спільному для греків і варварів переказі.

13. Арістей знову, син Каїстробія, проконнезієць[16], що писав твори, пише, що зайшов був до іседонів[17], надихнутий Фебом. За іседонами жили арімаспи, одноокі, за ними грифи, що стерегли золотий скарб[18], а далі над морем гіпербореї[19]. Над ними всіма, крім гіпербореїв, панували арімаспи, що часто нападали на сусідів. Ось так іседони, прогнані з (їхнього) краю арімаспами, витиснули скіфів, ті – кімерійців, що жили над Південним морем, змусили покинути свою країну. Як бачимо, то й він (Арістей) не погоджується зі скіфами (в оповіді) про їх землю.

14. Я сказав, звідки був Арістей, що про все це написав, а тепер розповім, що я чув про нього в Проконнезі й у Кизику[20]. Кажуть, що Арістей (цілком) не був нижчий походженням за міщан. Він зайшов до ткальні у Проконнезі й там помер. (Тоді) ткач замкнув верстат і пішов сповістити свояків небіжчика. Як уже розійшлася по місту звістка про смерть Арістея, котрийсь кизикієць, що прийшов із міста Артакії, заперечував її. Він стверджував, що зустрів його (Арістея) в дорозі до Кизика й говорив із ним. Ця людина вперто настоювала на своєму. А в той час кревняки небіжчика пішли до ткальні. Вони мали з собою все необхідне для похорону; та як прийшли вони до того дому (ткальні), то не застали Арістея ні живого, ні мертвого. Через сім літ Арістей знову з'явився в Проконнезі, написав поему, яку греки називають «Арімаспейською», а потім щез удруге. Таке оповідають мешканці тих міст.

15. Та я довідався, що приключилося італійським метапонтійцям через двісті сорок літ опісля щезнення Арістея, коли зіставив те, що знав із Проконнезу, з відомостями метапонтійців. Метапонтійці кажуть, що їм з'явився Арістей і наказав спорудити жертовник Аполлонові[21], а коло нього