Тарас Кузьо - Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Володимир Щербицький — перший секретар Центрального комітету КПУ (1972–1989)

Віктор Ющенко — третій президент України (2005–2010)

Віктор Янукович — четвертий президент України (2010–2014), в лютому 2014 року визнаний Верховною Радою таким, що усунувся від повноважень президента; утік до РФ та виступив на підтримку її інтервенції в Україні; є обвинуваченим у справі про державу зраду

Арсеній Яценюк — прем’єр-міністр України (2014–2016), лідер партій «Фронт змін» (2008–2012) та «Народний фронт» (від 2014 року)

Англомовна версія цієї книги постала завдяки щедрому фінансовому сприянню Фонду українознавчих досліджень (ФУД) у США та невтомному заохоченню з боку Богдана Вітвіцького й Романа Процика. Появу її україно- та російськомовного видань уможливила щедра підтримка Міністерства інформаційної політики України.

Я вдячний професору кафедри українознавства Торонтського університету Полу Роберту Магочі за надання мені безцінної інтелектуальної підтримки та рекомендацій, а також Пітеру Шутаку, колишньому працівнику ВВС, який відредагував англомовний рукопис.

Ідея публікації про Донбас зародилася під час президентства Януковича, після мого повернення зі стипендії у Центрі славістичних досліджень Університету Хоккайдо (Японія). В діалозі з ФУД ми дійшли твердого переконання, що гуманітарна думка на Заході потребує глибшого знання про Донбас, про який мало що було написано англійською мовою. До цього часу «донецький клан», використовуючи як прикриття Януковича та Партію регіонів, вже встиг створити грізну політичну машину, що намагалася опанувати Українську державу.

Трирічний дослідницький проект розпочався у вересні 2013 року, якраз напередодні бурхливих подій, які за кілька місяців потому потрясли Україну, Європу і весь світ. Свідченням глобального інтересу до найбільшої після Другої світової війни кризи в Європі стали близько 300 інтерв’ю про Революцію гідності та російське вторгнення до Криму і Донбасу впродовж 2013–2015 років на телебаченні, радіо та у друкованих ЗМІ. Я вдячний ФУД за розуміння та збільшення тривалості дослідницького проекту до чотирьох років.

У 2013–2016 роках мною було здійснено 15 дослідницьких мандрівок до міст і сіл на півдні та сході України, зокрема на лінії фронту та в інших місцях тодішньої зони АТО. Це велике польове дослідження, а також дискусії в Україні та на західних наукових і політичних семінарах заклали підвалини цієї книжки й низки наукових статей про Донбас, Крим та різноманітні аспекти Путінової війни проти України.

Дослідження, що лежить в основі цієї книги, здійснювалося автором під час Революції гідності та в рамках польової роботи на сході та півдні України, зокрема у тодішній зоні АТО. Основна частина книги написана протягом 2015–2016 років та підготована для видання англійською навесні 2017 року. В україно- та російськомовному виданнях, які готувалися до друку наприкінці 2018 року, розповідь про Путінову війну проти України продовжено до моменту публікації. Сама ж війна може тривати невизначено довго — з огляду на це ані в теперішньому виданні, ані у попередній англомовній версії автор не робить загальних підсумків.

Опитування громадської думки в Україні показують, що більшість її громадян асоціює цей конфлікт персонально з Владіміром Путіним. Три чверті українців ставляться до нього негативно, проте мало хто з них почувається готовим до того, що війна триватиме так само довго, як і його перебування при владі. Сподівання на якомога ближчу оптимістичну розв’язку цілком зрозуміле для людей, котрі майже п’ять років живуть у похмурій (а ті, хто втратив своїх близьких — невимовно жорстокій) реальності. На превеликий жаль, оптимізм є передчасним з двох причин. По-перше, існує висока ймовірність того, що Путін перебуватиме при владі довічно. По-друге, він аж ніяк не єдиний російський політик, який сповідує шовіністичний та імперіалістичний підхід до «українського питання». Більшість російських громадян, включно із деякими лідерами опозиції, як-от Алєксєй Навальний, відверто чи опосередковано схвалює й захищає незаконну анексію Криму. Під час теледебатів із воєнним злочинцем Ігорем Ґіркіним влітку 2017 року Навальний закликав припинити російське втручання у внутрішні справи України — зовсім не тому, що воно суперечить нормам міжнародного права та людської моралі, а тому, що вимагає надто великих фінансових витрат. Як Навальний, так і Ґіркін поділяють уявлення про росіян як про буцімто найбільший у світі «розділений народ», який став жертвою розмежування між колишніми союзними республіками у 1991 році.

Звісно, подібним поглядам слідують не всі. Форум вільної Росії на чолі з Ґаррі Ґаспаровим, що зібрався у Вільнюсі в травні 2017 року, назвав путінську агресію «міжнародним злочином», засудив репресії проти кримських татар на окупованій території та закликав до виведення російських військових формувань з України. Але, незважаючи на такі винятки, дуже багато жителів РФ, особливо представників її політичної еліти, щиро вірять у те, що українці — це лишень гілка єдиного «російського народу», а Україна — штучна держава, яка мусить перебувати у тій чи іншій формі союзу з Росією. Імперіалізм і шовінізм є спадщиною, важкою для подолання — достатньо пригадати десятиліття, які знадобилися британцям, аби примиритися з фактом незалежності Ірландії.

Кожен розділ україно- та російськомовного видань цієї книги актуалізовано відповідно до перебігу останніх подій. У деяких розділах це не було нагальною потребою: врешті-решт, ставлення російських націоналістів та шовіністів до України не зазнало істотних змін протягом останніх двох-трьох років. Для інших це було вкрай доречно — особливо щодо заключного розділу, присвяченого українській національній ідентичності. Тривала війна стала трагедією, але