Хлої Еспозіто - Шалена

Туалетний селфік.

Нарцисичний ельфик.

Ліворуч.

Ліворуч.

Ліворуч.

Ліворуч.

Ліворуч.

Ліворуч.

Ліворуч.

Ліворуч.

ПРОГОРНУТИ ПРАВОРУЧ! Чорти б тебе забрали! ПРАВОРУЧ! ПРАВОРУЧ! ПРАВОРУЧ! Привітики, Гаррі, двадцять сім років, звідкись за три милі звідси. Як ся маєте, сер? О, Пресвята Діво Маріє Матір Божа! Він те що треба. Ось він, Містер Саме Те, саме тут. Зараз я тебе прогорну. Та я з’їсти тебе готова, Гаррі, двадцять сім, за три милі звідси. І краще тобі, чорт забирай, прогорнути мене праворуч у відповідь.

За п’ятнадцять хвилин: нічого.

За півгодини: досі нічого.

За годину: досі нічого. Ненавиджу «Тіндер».

За дві години:

ПАРА СПІВПАЛА! О Боже мій! О! Боже! Мій! Дихай, Алвіно, дихай.

Моя внутрішня богиня робить потрійне колесо та арабеск, наче клята тринадцятирічна білоруська гімнастка. Дихай, Алвіно, дихай. Що тепер? Він має мені написати? Я маю йому написати? Які правила? Що робити? Не можу повірити, що ми співпали.

Дзижчання.

Що це таке? Що це, в біса, таке? Повідомлення! Що він там каже? Що він пише? Ну ж бо, ну, ну, що він…

«Привіт, красунe».

Грьобана дурня. Він справжній романтик… маестро зваблення! Думає, я красуня. У нас буде секс. Треба ж таке, вау. У мене вже гіпервентиляція легень. Мої нижні губи напружуються, наче ясна моєї бабусі, коли вона їсть лукум. Що йому відповісти? Теж «Привіт, красунчику»? Ну гаразд, ось йому:

«Привід круасанчик».

Надіслати.

Що? Ні! «Привід круасанчик»? Я не це хотіла сказати. Довбана автозаміна. «Привід круасанчик»? Господи, скажи, що я цього не надіслала. Моя внутрішня богиня мартенсами із металевими носками вибиває з мене, скорченої клубочком, усе лайно, а я блюю і стікаю кров’ю від розриву селезінки. Він подумає, що я у відчаї. Можливо, в нього фобія стосунків і я вже його налякала. Так і є! Всьому кінець! Життя закінчилось. Він мене видалить. Мій єдиний шанс на щастя втрачено назавжди. Чорт, чорт, чорт! Що мені тепер робити?

Моя внутрішня богиня висуває дуже несміливу пропозицію щодо того, як урятувати мою дупу: написати «Привіт, красунчику» знову й додати смайлик. Або смайлик із іронічним підморгуванням? Це виявить мій бунтівний характер? Чи підтвердить, що я гальмую? Хай там що, просто зроби це, Алвіно. І от…

«Привіт, красунчику;)».

Надіслати.

Очікування нависає наді мною хмарою тропічного дощу, який от-от поллє і лишить мене мокрою до нитки в прозорому топі, з тушшю, що розтікається по щоках, як у змоклого Еліса Купера[20].

Чому він досі не відповів? Я ж підморгнула, ні? Тепер він думає, що я ідіотка.

Дзижчання.

Він відповів! Слава яйцям!

«Круті цицьки».

О. Гаразд. Це так мило, правда ж? Він зробив мені вишуканий комплімент. Який джентльмен! Добре, тепер відповідай, Алвіно.

«Дякую».

Надіслати.

Цілуночок? Відправити йому цілуночок?

«Х».

Надіслати.

Пауза.

Чому він досі не відповів? Він більше не напише. Я занадто поспішила з поцілунком? О, яка ти молодець, Алвіно, просто розумничка. Тепер він подумає, що ти легка здобич. Уже б написала одразу «Може, трахнемося?» і не мучилася. «Лови фотку моєї вагіни…»?

Дзижчання.

«Зустрінемося? Ти ковтаєш?»

Ха-ха! Це що таке? Я… Я… Я що?

Моя внутрішня богиня випиває жменю аспірину й ріже зап’ястки у теплій ванні. Кров витікає з її вен, аж поки вода не стає малиновою.

На жаль для нього, я й досі твереза.

«Ні, я кусаюся».

Надіслати.

Вийти з облікового запису.

Зайти ще раз.

«Збоченець».

Надіслати.

Видалити додаток.

Може, варто було сказати, що я веґанка (це так модно зараз, гляньте лиш на Бейонсе чи Джей-Зі). Вічно мені хочеться кулаками після бійки махати. Ну, але принаймні моя внутрішня богиня померла, вона мене неабияк вибішувала.

«Фейсбук».

Входжу в свій профіль та продивляюся стрічку: це радше невроз, аніж цікавість. Ніхто не сказав нічого кмітливого з 8:21 ранку, коли я заходила сюди попереднього разу. У мене новий запит на дружбу від хлопця з моєї парочки нечупар. Відхилити. Хтось, кого я не знаю, запросив мене пограти в «Кенді краш сага». Звали. Я вподобую чиюсь світлину мокрого персидського кошеняти в мийці: «Дофіга потворно», потім оновлюю свій статус: «Нарешті звільнилася з роботи!» – й додаю смайлик «у блаженстві». Опублікувати.

Гаррі, двадцять сім років, змусив мене думати про секс, але не те, щоб мені тут було з ким. Ось перелік моїх улюблених секс-іграшок, починаючи з найулюбленішої. Перше місце: «Ріал філ містер Дік», двадцятивосьмисантиметровий вібратор. Друге місце поділяють вібратори-кролики «Майті пінк» та «Cроббінґ». Третє дістається фалоімітатору «Сілікон пінк плюс». Четверте: вагінальні кульки з вібрацією «Джиґл болз». П’яте: знову кролик «Літл шейкінґ» (насправді не бачу сенсу в цьому останньому пристрої, але припустімо).

Упевнена, що в моєї близнючки й близько немає секс-іграшок – вона занадто правильна для такого. До того ж у неї справжній реальний живий чоловік із пенісом, тож… думаю, він виконує свій обов’язок. Зате, на відміну від містера Діка, він не завжди готовий. Я відкриваю шухляду тумбочки біля ліжка й дістаю свій «Номер 1»; він мій коханець і найліпший друг. Я розмірковую, чи не почепити його на стіну (на кінці руків’я в нього є суперпотужна присоска для легкого прилаштовування до дверей чи кахлів у ванній), але, здається, в мене немає на це сил.

– Пробач, Дікі, зайчику, але я не в гуморі.

Я легенько його цілую та запихаю назад у шухляду. Я палю цигарку за цигаркою, а потім ще одну та ще одну. Я не хочу палити й не отримую від цього задоволення, але мені нудно, як у самотній камері. Я граюся запальничкою, спостерігаю за тим, як полум’я виринає й мерехтить, червоне, потім жовте, в несвіжому стоячому повітрі. Це зачаровує. Я завжди була в захваті від вогню: невловима загадка, прима руйнування. Я не піроманка; я просто люблю спостерігати за тим, як згорає непотріб. Мене захоплює думка про те, що ця одна маленька запальничка здатна перетворити ціле місто на попіл: оце сила. Нерон це відчував, коли підпалив Стародавній Рим. З пагорба Палатин він, граючи на лірі, спостерігав, як люди з криками тікають геть від вогню й полум’я лоскоче їхні тоги й обсмалює їм волосся. Нерон вичекав, доки пожежа вщухне, а потім збудував собі новий палац у серці міста, там, де вогонь винищив старі будівлі. Цим у Нероні можна захоплюватися: нахабства чуваку було не позичати.

Прометей був теж нічо так. Він знав, що правила існують для того, щоб їх порушувати. Ото він довів Зевса до сказу,