Тетяна Ковтун - Вирій загублених душ

А втім… Шура любила пригоди. Родинне життя Морарів було суцільною авантюрою. Тата — румунського цигана, з яким її мати познайомилась у Бендерах — зовсім не пам’ятала. Маленькою дівчинкою спізнала всі принади мандрівного життя, коли доводилося жити в оселях, де мати цілими днями працювала штукатуром і оздоблювачем. Свого житла вони не мали. Нарешті Морари осіли в Умані, де їм за символічною ціною дісталася напіврозвалена прибудова до приватного будинку на околиці міста. Згодом, після смерті немолодої власниці, весь будинок став їхнім. Відтоді цю оселю вважали найбільшим надбанням сім’ї. Після такої науки квадратні метри житлової площі прилипали до Шуриних рук, наче приворожені. Отож-то Морари спершу сім разів подумають, перш ніж упустити свою вигоду.

З боку Шуриного чоловіка була зовсім інша рідня — споконвічні хлібороби з Вінниччини. Мрійливі і сповнені родинних чеснот, вони над усе цінували освіченість і дітей обов’язково посилали вчитись у місто. Анин батько був одним із них. У торговельному технікумі, де Морар познайомилась зі своїм Миколою, однокурсники їх одразу одружили. Шура та її кучерявий, чорноокий кавалер були гарною парою, виглядали, наче діти з одного циганського табору. Насправді ж, як з’ясувалося, її майбутній чоловік був лише наполовину українцем, тому що його мати, соболівська красуня Надійка, з-поміж усіх хлопців уподобала зайду болгарина, який не мав ні кола ні двора.

Микола виявився роботящою, романтичною і щиросердною людиною. Нарешті в родину прийшов добробут, але теща, зла від нудьги, знущалася над ним як хотіла. Зрештою, чоловік утік від своїх циганок. Йому навздогін йшли прокльони. Дочка скорилась материній волі, але це суперечило велінню її серця. Внутрішній конфлікт закінчився для Шури психіатричною лікарнею. Це не завадило їй згодом відновити своє здоров’я і продовжити трудову діяльність. Щоправда, тепер жінці доручали роботу, при якій не потрібно було багато спілкуватися з людьми. Олександра Курилець значилася завідуючою складом однієї з торговельних фірм. А втім насправді ця зовні зібрана, віддана роботі жіночка потай відривалася на всіляких оборудках, в яких її склад відігравав не останню роль.

Попервах Аня намагалася підтримувати стосунки з батьком, але згодом забула його. Жіноцтво відокремило себе від колишніх чоловіків і почало своє самостійне існування, сповнене користолюбними інтересами. Шура продала приватний будинок і на виручені крошти придбала квартиру, в якій тепер жили орендарі. Звідти йшов грошовий потічок для накопичування валюти. А будинок, записаний на ім’я Ані Легкоступ, був родинним гніздом, в якому підростало двоє пташенят — Анжела і Камілла. Ніяких соболівських коренів тут не збереглося, зате румунські заявляли про себе повсякчас. Колись завчені Шурою в дитинстві румунські й ромські слова пригадувались особливо легко у стінах цього будинку, під попсову музику, що постійно линула з дитячої кімнати.

Із передпокою почувся шум. Шура визирнула туди. Школярки ледь тягнули портфелі, заплетені кіски в обох збилися набік.

— Де ви так забарилися?

— Ми каталися на гойдалці! — в один голос відповіли близнючки.

Шура подумала: яке то щастя, що вони однолітки. А люблять одна одну без тями. Зовсім інакше буває у сім’ях, де нерідко старші діти не миряться з меншими. Раптом її пронизав сумнів: чи правильно вона робить, покладаючи турботу про дівчаток на плечі іноземного благодійника, тоді як у них є свої рідні батько і дідусь? Але Шура рвучко припинила в собі ці відчайдушні душевні зойки. Ніхто з рідних цим дітям досі нічим не допоміг. Крихітки з синіми жилками на скронях, худенькі і лупаті, перебивалися на картоплі, капусті та яйцях. Обідали тим, що бабуся залишала їм на столі в накритих рушником каструлях. Купівля апельсинів для їхньої сім’ї ставала знаменною подією. На дворі стояла криза, і обійти її можна було тільки хитрощами. А Сильвіо з його статками нічого не варто зробити дитинство цих крихіток щасливішим. Тільки от зовсім не хотілося думати про те, чим за це доведеться платити дочці. Дітей народила, то нехай тепер сама долає обрану стежку.

Шура нарізала свіжі огірки і виклала у вазу цитрусові. Тепер, коли вдома з’явилися гроші, діти хоч наїдяться досхочу. У холодильнику були котлети, на плиті шкварчали свіжі сирники. Посадила малечу вечеряти, а думки крутилися навколо сьогоднішньої розмови. Як пояснити, що привело сюди чужого дідуся з далекої країни? Поки діти малі, обманути їх буде неважко. Але це може тривати ще рік-два, потім між ними і матір’ю виникне непорозуміння. Ой, треба щось робити з тією Італією.

Ідея про одруження з іноземцем видавалася Шурі фантастикою. Проте приймати гостя доведеться. Аня дала їм із Сильвіо місяць на притирання. Гратися стільки часу з напівбожевільним благодійником Шурі буде непросто, але принаймні це дозволить ще трохи протягнути час. Дочка попередила: гість — людина щедра, але запальна і легковажна до нестями. Ну хіба це нормальний чоловік? Як би там не було, його потрібно витерпіти, як терплять хворобу. Де розмістити італійця? Критичний огляд будинку підказав, що його косметичний ремонт потягне не менш як півтисячі доларів. Шурині думки з цього моменту повернулися до звичних турбот.

IV

«Я збожеволію від кохання», — думав Сильвіо, вкотре збираючись з Анею в подорож. Цього разу вони вирушали до міста всіх закоханих, розташованого на берегах річки Адідже, біля підніжжя гори. Подібно до багатьох інших стародавніх містечок, Верона була оповита особливою аурою, яку навіюють твори мистецтва й історії. Саме в цьому романтичному місці утворилася «Мекка» всіх молодих пар. До їхнього маршруту неодмінно входить відвідання дворика Джульєтти, площі Синьйорії, увінчаної пам’ятником Данте, та родового гнізда правителів міста — замку Скалігеров. Звичайно ж, туристи не оминають увагою такі визначні пам’ятки, як балкон готичного палацу й могила оспіваної Шекспіром юної героїні у церкві Святого Франциска.

«Ура!» — вигукнула Аня, дізнавшись про майбутню подорож, однак відразу ж набрала серйозного вигляду. Останнім часом вона засмагла і зовні нічим не відрізнялася від італійок. Насамперед відмовилася від одягу, в якому зазвичай ходили туристи — світлих штанів а-ля капрі, футболки і кросівок, натомість хизувалася в дорогій сукні з найтоншого шифону і вишуканих відкритих туфлях. Це повинно було означати, що вона тутешня, осіла людина, а не якась вертихвістка, котра перебуває в країні проїздом. Щоправда, коричнева у візерунках, хоча й напівпрозора сукня дещо старіли молоду жінку, але саме таке вбрання відповідало смакам синьйора Конті. Пишне довге волосся Аня без будь-якої потреби підфарбовувала у темно-каштановий колір — так, неначе ховала сивину. Легкоступ змінила ходу і пересувалася повільно, мовби через якусь важкість. Крім того, жінка засвоїла звичку говорити не так, як раніше, своїм нормальним голосом, а контральто і пильно дивитися