Тетяна Ковтун - Вирій загублених душ

військовою уніформою. Символи — це як двадцять п’ятий кадр у свідомості воїна. Потрібно знатися на них, інакше припасуєш на мундирі не там і не те, що дає силу і відвагу.

Але Андрієва подруга була явно неспроможна підтримувати таку складну тему. Швидше за все, чоловік говорив усе це для себе, виношуючи свій дизайнерським задум. А втім Анжела, трохи поміркувавши над почутим, вирішила продовжити суперечку.

— А вишиванки, по-твоєму, це теж знаки?

— Це своєрідні коди доступу. На інтуїтивному рівні вони дозволяють проникнути у найпотаємніші стільники моєї і твоєї душі. Тебе, напевно, вчили, що символи виконують комунікативну функцію, а національні символи забезпечують зв’язок дизайнерського успіху з мислеформами власного народу. Ідеться про згустки енергії ментального характеру. Вважається, що вона має жовтий колір.

— Ти нудний, — сказала Анжела.

— Помиляєшся, — не погодився він і пригорнув до себе подругу, відчувши її гаряче дихання. — Насправді я готуюся до можливої дискусії з французькими колегами. Ось послухай, що пише Жан Бордіяр про символи і знаки. «Нас невідступно переслідує і мучить угадування всіх результатів, апріорне знання всіх знаків, форм і бажань. Кожен шукає своє обличчя… стає імпресаріо власного зовнішнього вигляду». Хіба це не підказка для модельєра? А ось інша цікава думка: «Краще померти від крайнощів, аніж з відчаю».

— Це наче про мою маму.

– І про тебе теж, — повільно, ніби все ще розмірковуючи на цим, мовив Андрій. — Ти ж не хочеш бути у Франції Анжелікою українського розливу?

— Навіщо ти так? — надулася дівчина.

— Тому що я весь час про тебе думаю.

За півгодини до старого Нового року потяг таки прибув на станцію «Дукля». Заметіль не вщухала. Зв’язку не було, тому тітка Софія могла на свій розсуд лягти спати або далі виглядати гостей. Курилець через це нітрохи не засмутився. Навпаки, на його обличчі грала широка посмішка.

— Нічого! — сказав командир. — Ми на своїй землі.

Дістатися до батькового обійстя він міг і навпомацки.

Ледве вони вийшли за межі станції, як Аню охопив страх. Перед ними було біле поле без жодних ознак цивілізації. Але Микола ступав упевнено, наче відчував підошвами кожну зморшку на рідній стежці. За декілька хвилин ходьби якимись пагорбами почувся собачий гавкіт і розсіялася темрява. Крізь заледенілі вії жінка розгледіла слабке мерехтіння ліхтарів на придорожніх стовпах, що стояли вздовж похмурої будівлі колишнього цукрового заводу. Навпроти нього колись був ставок. Чи залишився він на місці? Варто їй було про це подумати, як на містку з’явилися великі сани, запряжені кіньми. Звідти долинув сміх і звуки дзвіночка. Це повертались до сільського клубу, впоравшись зі своєю роботою, безтурботні і веселі ряджені.

— Ви з поїзда? — звернулася до старого вусата Відьма з віником у руках. — Вас не зустріли?

Веселий гурт і так був у курсі. Щойно вони завітали до хати тітки Софії, яка чекала на гостей, і привітали її зі Щедрим вечором, зі старим Новим роком. А зараз, лише проб’є дванадцята, палитимуть дідуха. Соболівчани пообіцяли в разі потреби відвезти гостей до родички.

— Нумо з нами!

Усі попрямували кудись униз, виводячи востаннє своє щедрівку:

Святий Василь за плугом ходить, а Маланка коня воде. Коня воде, хустку носе. В тії хустці троє зілля. Перше зілля — васильочок, друге зілля — барвіночок, третє зілля — любисточок. Васильочок — за образочок, барвіночок — на віночок, третє зілля — на весілля.

Повз Андрія та Анжели пройшла Циганка у різних чоботях.

— Вечір на Маланки особливий. Він дає шанс хлопцям, якщо зазнали невдачі під час сватання, успішно зробити другу спробу! — голосно сказала вона, пронизливо глипнувши у їхній бік.

Заметіль ущухнула. Ряджені хутко збирали сушняк для вогнища. Андрій та Анжела приєдналися до них. Телефон тітки, як і раніше, мовчав. Мадам Фужерон переключила свою увагу на місцину, де вони опинилися. Це був берег великого озера, вкритий міцною кригою. Навкруги стояли дерева, їхні оголені крони зеленіли кущами омели. Але ставок, що запам’ятався Ані змалку, був наче зачарований. На звичне враження нашаровувалось інше, що нібито прийшло зі сну. Жінка остовпіло озирнулася. Відчуття дежа вю підхопило її на крила і вже не відпускало зі своїх обіймів.

З транзисторного приймача пролунав сигнал точного часу. Настала північ. Відновився стільниковий зв’язок, й Аня зателефонувала родичці. У цю хвилину ряджені із радісними вигуками занурили у воду опудало чорта і кинули дідуха в палаючий вогонь.

А невдовзі вже сама Софія, тпрукаючи, під’їжджала кіньми до ставка. Після обіймів тітка запитала у юної «француженки», чи поворожила вона на судженого в цей вечір.

— Я його вже знайшла, — відповіла дівчина і притиснулася до куртки Андрія.

У мадам Фужерон від почутого, мабуть, запаморочилося в голові, тому що вона торкнулася руками скронь і чомусь озирнулася, ніби відчувши на своїй спині чийсь гострий погляд. Позаду не було нікого. Тільки у гущавині сусідньої ялинки щось хруснуло й на Анине плече впала якась тоненька гілочка. Анжела схилилася до матері:

— Що це?

Жінка, не кажучи ні слова, пошукала у своєму мобільному телефоні якийсь файл і відкрила його на всезагальний огляд. З дисплею світилась ошатні жовті пелюстки, схожі на мініатюрну ювелірну прикрасу.

— За два тижні гілочки омели вкриються такими квітами.

Вражений Андрій подивився на зображення в телефоні так, ніби цієї миті перед ним розкрилася таїна, яка його давно вабила.

Кінець

Оглавление ЧАСТИНА ПЕРША Європа з чорного ходу   I   II   III   IV   V   VI ЧАСТИНА ДРУГА Мадам Фужерон   I   II   III   IV   V   VI   VII   VIII ЧАСТИНА ТРЕТЯ Відторгнення бажань   I   II   III   IV   V   VI ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА Асіметрія   I   II   III   IV   V   VI   VII