Емерсон Т. Брукінґ - Війна лайків

кордонів території. Однак сьогодні, як пояснив журналіст Бен Остін у дослідженні про життя молодих гангстерів Чикаго: «сварка може виникнути не лише з Facebook-кривдником за кілька кварталів, але й із хейтерами за 20 км на північ чи захід». Можна перебувати в місті де завгодно й ніколи не бачити стрільця, але «наслідком провокації онлайн часто є те, що когось продірявлять у реальному житті».

Отже, децентралізовані технології дозволяють розпалити цикл насильства кому завгодно. Утім, коли виклик кидають публічно, погрози має підкріпити не лише окрема людина, а й група. Якщо виклик прийнято, а хтось на нього не відповідає, статус втрачає вся банда. Урешті-решт, ворожнечу онлайн може почати будь-хто, але всі несуть колективну відповідальність за те, щоб довести задумане до кінця в реальному світі.

Одна смерть може швидко призвести до іншої. Іноді віртуальна згадка про жертву надихає на помсту, іноді вбивці використовують її, щоб роздратувати, спровокувати, призвести до нового кровопролиття. Один підліток пояснив це так: «Ну, якщо ви – банда-конкурент, то я, мабуть, надішлю вам фото свічок із публічного прощання з вашим загиблим хлопцем… або зроблю фото біля вашого кварталу зі стволом під написом: “Де ти там?” Усе залежить від того, як ви це сприймаєте… і саме це дасть поштовх наступним подіям».

Події в Чикаго відлунювалися по всій країні. У Лос-Анджелесі, наприклад, банди використовують соцмережі не лише, щоб збільшувати масштаб суперечок, але й щоб організовувати свої підрозділи, набирати нових членів по всій країні та навіть укладати угоди щодо торгівлі наркотиками і зброєю з бандитами за кордоном. Роберт Рубін – колишній член банди, який тепер очолює групу боротьби проти бандитизму під назвою «Борці за мир та єдність міст». Зі скорботними очима й вузькою посивілою бородою, він нагадує поета. Роберт описав проблему так: «Соціальні мережі – це безликий ворог. Я вважаю, що приказка “палиці та каміння можуть переламати кістки, але слова не поранять” більше не правдива. На мою думку, слова сьогодні доводять людей до смерті».

Цей зсув виходить далеко за межі США. Скрізь, де збирається та перетинається молодь, соціальні мережі впливають на способи насильства. Членам мексиканських наркокартелів уже недостатньо вбити конкурентів і захопити їхню власність. Вони мусять також продемонструвати свій успіх. Карателі перетворюють зображення страт на придатне для поширення музичне відео і б’ються на дуелях постів в Instagram (улюблена зброя – позолочені AK-47). У свою чергу, сальвадорські наркобанди – зокрема Mara Salvatrucha (MS-13) – взяли на озброєння ту саму модель франшизи, що й ІДІЛ. Вони набували популярності завдяки групам в інших країнах, що просили надати їм членство, аби збільшити власний вплив у соцмережах. Це призводить до циклу конфронтації, за якого розбіжність між онлайновим та офлайновим злочинними світами фактично зникає.

Хоча згадані інформаційні конфлікти дотримуються однакових базових принципів, рівень фізичного насильства може бути дуже різний. Один із прикладів можна побачити в розвитку Революційних збройних сил Колумбії (ФАРК). Наслідком 54-річної війни цих сил проти колумбійського уряду постав крихкий мир у 2016 році. Коли ФАРК почали впливати на внутрішню політику, вони перенесли свою боротьбу на цифровий фронт. У таборах бійці поміняли автомати на смартфони. Як пояснює відставний інструктор ФАРК з користування вибухівкою, саме смартфони є «зброєю» війни нового типу: «Колись ми оснащували вояків обмундируванням та взуттям, а сьогодні вбачаємо потребу забезпечувати їх пакетами передачі даних».

З іншого боку, нібито ненасильницькі рухи можуть призводити до інформаційних атак на підтримку наджорстоких дій. Коли президентом Філіппін 2016 року обрали Родріґо Дутерте, його вітали як першого в країні «президента соціальних мереж». Новітня виборча кампанія тріумфувала, адже поєднала схильність до пишномовних заяв із інноваційними онлайновими пропагандистськими зусиллями, відвернувши увагу виборців від конкурентів. Twitter навіть винагородив Дутерте спеціальним емоджі. Проте Дутерте виявився демагогом. Нехтуючи правами людини, він обійняв посаду, пообіцявши жорстко придушити не лише злочинців, а й своїх політичних опонентів: ці категорії людей для нього мало чим відрізнялися. За підтримки цілої армії фанатично відданих груп у Facebook і Twitter-ботів адміністрація Дутерте взялася дискредитувати журналістів та громадських активістів і примушувала їх замовкнути. При цьому прихильники нового президента розпускали побрехеньки про його опонентів, щоб виправдати авторитарні дії Дутерте. Урешті-решт, хитра онлайн-кампанія призвела до катастрофічних наслідків. Протягом двох років президентства Дутерте «війна з наркотиками» знищила понад 12 тисяч людей – не лише дилерів, але й наркозалежних, дітей та всіх, хто потрапив у немилість поліції.

Такі самі зміни можуть також впливати на взаємодію між країнами – а в ширшому розумінні й на всю світову систему. Вітаючи революцію соціальних мереж, дипломати та глави держав відмовляються від тихохідної, звичної системи, що керувала міжнародними зв’язками протягом століть. Кількасекундними твітами президент Трамп погрожує країнам ядерною війною, звільняє членів уряду та оприлюднює сміливі політичні заяви, що оминають десятки шарів американської бюрократії, іноді йдучи врозріз з усталеною політикою його ж адміністрації. З кожним твітом Трампа американські дипломати та посольства не ймуть віри, чи слід сприймати ці повідомлення серйозно. Тим часом офіційні урядові акаунти в соцмережах – від російських і українських до ізраїльських та палестинських – починають сперечатися, чия саме мета точніше віддзеркалена. Дипломатія стала менш приватною та політикоорієнтованою і більш публічною та відкритою. Однак це не лише розважає. Як і в ситуації з бандами, кожен випад та шпилька адресовані особисто й відкриті для всього світу. Вони отруюють відносини та ускладнюють для лідерів пошук точок дотику.

Проблеми виникають не лише в дипломатів. Уперше у прямий і часто ледь помітний контакт вступають цілі народи. Індуси та пакистанці сформували дуельні «Facebook-ополчення», щоб підбурювати насильство та живити національну гордість. В умовах зростання напруження між ядерними державами віртуальні голоси лунають гучніше, вимагаючи насильства й весь час тиснучи на лідерів заради дій. Так само китайські інтернет-користувачі виробили звичку запускати онлайн-«експедиції» проти будь-яких сусідів, що нібито недостатньо благоговіють перед величчю Китаю. Прикметно, що ці люди об’єднуються й проти будь-якої «слабкості» власного уряду, постійно підштовхуючи лідерів застосувати збройні сили. Стежачи за потенційною американо-китайською морською конфронтацією через суперечливу ситуацію щодо островів Сенкаку, ми зрозуміли: замало знати, які дії планують китайські адмірали, – потрібно також пильнувати за думками 600 млн китайських користувачів соцмереж. У разі негативного розв’язку кризи гнівна реакція могла перетворитися на потужну політичну силу, що впливала б на дії лідерів. Навіть в авторитарних державах війна ще ніколи не була такою демократичною.

Крізь усі згадані особливості онлайн-конфліктів червоною ниткою проходить іще одна тривожна тема, яку годі оминути. Іноді єдина «реальність» інтернет-баталій – їхні жахливі наслідки.