Іван Іванович Білик - Яр

кораблі, коли втік, потрапив у Пантікапей, де зробив військову кар'єру. Дізнавшись, що Савмак — син скіфського царя, його спочатку прихистив, а потім возвеличив цар Боспору Перісад V. Роман закінчується передднем повстання. До речі, Савмак уже був головним героєм роману В. Полупуднєва «Повстання на Боспорі», який вийшов друком у 1960-х роках. Перові цього автора належить і двотомний роман «Мітрідат» — про ці ж події історії нашого Причорномор'я.

На відміну від часів Дарія, про скіфський період 110-105 рр. і особливо про життя грецьких міст-полісів, того ж Боспорського царства, збереглося досить відомостей. Згадаємо лише класичну і досі працю М. Ростовцева «Скіфія і Боспор» (Л., 1925), наукові дослідження С. Жебелєва, В. Струве, М. Автономова та багатьох інших.

І. Білик, як сам зауважив, приступаючи до нового історичного твору, скрупульозно продумує його концепцію і вивчає розкладку геополітичних сил навколо предмету свого зображення. Так було і при створенні роману «Цар і раб» (1992). На той час Боспорське царство, зі столицею Пантікапея (нині — Керч) сусідило на півночі зі скіфськими племенами. Його унікальне географічне положення здавна викликало заздрість царів понтійського царства (столиця Синопа, нині Синоп), яке було могутніше і розвивалося динамічніше, але на територію обох царств — і на Боспорське, і на Понтійське уже «поклала око» могутня Римська імперія. Ще будуть затяжні війни Понту і Риму, а зараз лише римські сенатори, дипломати і купці більше як вивідники і розвідники приїжджають до цих земель. От і прибув до Боспорського царства Публій Сцевола, сенатор і легат, за тодішньою термінологією, один з «володарів світу». І привіз він свого сина, щоб одружити його на дочці царя Перісада V. І таким способом «приростали» землі Римської імперії. Публій Сцевола, автор восьмитомної праці «Про цивільне право», фактично має жертвувати своїм сином в ім'я держави. На зустрічі з Перісадом побачив він Савмака, молодого ефеба, заручника від скіфського царя, який живе тут на особливих умовах, одержавши державницьку освіту і в наставниках маючи царського літописця Полікрата. І коли повстали дві сотні рабів, Савмак, рятуючи дочку царя Вероніку, умовив Перісада відпустити їх на волю. Цар оголосив його деспотом, тобто найближчим і найшановнішим царським родичем, і першим евпатридом, фактично наступником трону. А рабів, які збунтувалися, звелів потім виловити і розіп'ята на хрестах, як це робили в Римі. Але Савмак іменем царя Перісада зупинив розп'яття рабів, відправивши їх у каменоломні.

Саме коли Боспорське царство постало перед вибором — бути «другом» молодого царя Понту Мітрідата або «другом римського народу», від євнуха через допит дізнався Савмак, що він скіф. Це було потрясінням, адже його вихователь з дитячих років витравлював із нього все скіфське, виховував у ненависті до нього. Учитель відповів, що то було зроблено для того, щоб перевертень завжди був найбільшим ворогом для своїх. І дізнався Савмак, що він — рідний брат скіфського царя Палака (за І. Біликом — Бориса). Автор досить тактовно показує, як пробуджується в Савмаку ота скіфська сутність, адже раніше він навіть їхню мову вважав варварською, виховуючись у еллінському дусі.

Полководець Діофант прибув до скіфського міста Неаполя (за І. Біликом — Новгорода). Разом із ним у почті молодий мечоносець Євгеній. На той час це був вигнанець із власного царства через інтриги братів, майбутній володар понтійської держави Мітрідат. У розмові з Палаком він намагається випитати, як поведуться скіфи в майбутньому, кого будуть підтримувати в наступних війнах. Мітрідат, не розкриваючи свого імені, повідомив Палака, що: «Понт не піде на ваші землі. Понтійському цареві треба інше, й вічі його звернені до Риму. Понтійському цареві потрібен друг, а не ворог у твоїй землі, бо немає у світі більшого ворога Римові за Мітрідата». І це говорить вигнанець, який ще має повернути собі царський престол? Але І. Білик так виписав образ Мітрідата, так показав його внутрішню силу, передбачливість і далекоглядність, що просто немає сумніву — перед нами майбутній цар, який ще струсоне Римську імперію. І, головне, показаний Мітрідат як реалістичний політик, який мислить стратегічно. У цій розмові з вуст скіфського царя ми дізнаємось і про етнологічну концепцію самого автора роману: «Правдиво речеш: і древляни, і руси, і сіверяни, й кривичі та словіни, — всі ми — сколоти, всі, кого греки прозвали „скіфами”». А от домовленості між майбутнім царем Понту і царем Скіфії були такі: Ольвія і Херсонес, і всі городи на землі, котрі належать херсонітам, нехай будуть скіфські, а понтійському цареві — Боспор з усіма городами і землями. Але ж Боспорське царство ще з діда Палака платило данину скіфам. Це й стало причиною майбутніх воєн у Тавриді.

Не залишив поза увагою І. Білик і проблему історичної правди, чесної передачі подій літописцями. Навчитель Савмака євнух Полікрат пише один літопис для свого володаря Перісада, інший, ховаючи від усіх, пише «для людей». «Перісад помре, і солодкий єлей піде з ним у могилу, й уся їхня влада западеться у тартар, а се буде! Ти молодший за мене й доживеш, коли люди перегортатимуть ось ці аркуші пергаменту і дошукуватимуться правди, а знайдуть її ось тут», — признається Полікрат Савмаку. І дійсно, у потаємній скрині зберігається справжня історія Боспору і справедлива оцінка його володарів. Ніхто не знатиме імені історика, який живе для правди, але залишаться його записи.

Під час головної битви між скіфами й військами Діофанта понтійські війська створили славнозвісну, давно забуту фалангу, якою Александр Македонський завоював цілий світ. І от ця ощирена списами стіна воїнів притиснула скіфів до моря. Це була перша поразка скіфів за всю їхню історію, Діофант уперше «одних примусив бігти, а інших — вести перемовини щодо свого становища», як написано в «Декреті на честь Діофанта».

А в Пантікапеї помер цар Перісад V, «нарід волає, хоче видіти царя», уже Савмака. Тоді ж і втік Діофант, який із маленьким загоном був у місті, а самого Савмака турбувало питання: як жити далі володарем, коли в країні скільки рабів? Будувати «Царство сонця», як Арістонік у Пергамі? Уже й монети почали випускати з головою геліоса і профілем Савмака, уже й «базилевсом» він став шанованим, але треба було творити й озброювати військо, бо перемовини зі скіфами, щоб разом боротися проти майбутнього і такого невідворотного походу Мітрідатового війська з Понту, нічого не дали. Ні цар скіфів Палак, ні інші володарі, брати Савмака, не пішли