Марта Уеллс - Мережевий ефект

хотів бачити все.) Увечері зробили перерву, і Менса натиснула на мою стрічку і попросила мене, якщо моя ласка, прийти до неї.

Прохання було настільки раптовим і нехарактерним, що я відповів кодовою фразою, яку ми придумали на випадок, якщо її затримають проти її волі. Але вона сказала, що просто втомилася. Це ще більше не відповідало її характеру. Я маю на увазі, я бачив, що вона втомилася, вона просто ненавиділа це визнавати.

Я залишив дрон, щоб записати решту п’єси, і вислизнув з театру. Була ніч, і натовп на вулиці порідшав, але великий відкритий павільйон на площі, де влаштовувалася вечірка, був все ще яскраво освітлений і галасливий.

Якщо вам доводилося бути в натовпі людей, натовпи на цьому фестивалі були непоганими, оскільки вони були відволікаючими, коли всі люди та люди-імпи спілкуються між собою, або спілкуються і їдять одночасно, або поспішають зайняти місця. Негативною стороною є те, що багато людей розмахували паличками із запаленими предметами або іграшками, що випромінюють іскри, або кидали кольорові порошки, які розпорошувалися і випромінювали світло. (Я поняття не маю навіщо.) Але як би там не було, при всьому цьому мене ніхто не помітив.

Крім того, це була Preservation, і тут не було безпілотних літальних апаратів-сканувальників, не було озброєної людської безпеки, лише деякі медичні працівники за викликом з помічниками-ботами та "рейнджерів", які в основному стежили за виконанням екологічних правил та кричали на людей і імпів, щоб вони не заважали наземним транспортним засобам.

У павільйоні я побачив Менсу біля краю натовпу, вона розмовляла з Тьяго та Фарай, яка була однією з подружніх партнерів. Я зупинився біля Менси, і вона схопила мене за руку.

Правильно, зазвичай це гарна ідея — попередити конструктів ботів/людей, які називають себе вбивцями, перш ніж братися за його руку, — за винятком випадків інциденту з безпекою, коли ви очікуєте/потребуєте людини, яку ви намагаєтесь витягнути зі смертельних обставин, щоб вона схопилася за вас і трималася. І це читалося як останнє; Менса потребувала мене, щоб врятувати її. Тому я ніяк не відреагував, окрім як наблизився до неї.

Тьяго казав: "Я не знаю, чому ти не можеш просто поговорити з нами". Я чув його чітко, оскільки обмежив навколишні звуки, щоб знизити рівень музики від гуркоту до приємного фонового рівня звукових доріжок. Погляд, який Тьяго кинув на мене, був роздратований, ніби я перервав їхню інтимну розмову. Гей, це вона мені подзвонила. У мене тут робота, мені платять за неї валютними картками і це все.

"Я вже сказала вам, чому", — сказала Менса, і її голос прозвучав нормально, спокійно і твердо. За винятком того, що він звучав так само, коли люди намагалися нас убити. У мене весь павільйон був накритий моїми безпілотниками, і сканування зброї було негативним. (Зброя не була дозволена на планеті, за винятком визначених територій, де ворожа фауна ще була проблемою.) Голоси були гучними, але мої фільтри показували, що вони все ще знаходяться в діапазоні емоційних тонів, що викликані задоволенням від сп’яніння. Але потиск Менси розповів мені, наскільки напружені її м’язи рук. Ситуація, оцінка: я поняття не маю.

Фарай сказала: "Тьяго, ні. Коли вона просить, тобі треба поступитися." Вона ввічливо посміхнулася мені. Я ніколи не знаю, як на це реагувати. Вона нахилилася до Менси, щоб поцілувати її, і сказала: "Ми побачимось у себе вдома".

Менса кивнула і повернулася, і я дозволив їй відбуксирувати мене з павільйону.

Ми вийшли на вулицю до пішохідної площі, і я запитав її: "Вам потрібен лікар?" Я подумав, що вона захворіла. Якби я був людиною і мені довелося перебувати в павільйоні з усіма цими іншими людьми протягом останніх двох з половиною годин, я б захворів.

"Ні", — сказала вона мені, все ще спокійно і нормально. "Я просто втомилася."

Я надіслав запит на поїздку до наземного транспортного засобу (який на Preservation з якихось причин називався “візком”) (якась дурна традиція), щоб зустріти нас у найближчій зоні транспортування. Площа та вулиці були освітлені маленькими плаваючими повітряними кульками, а бруд та тимчасова бруківка були всіяні витонченими малюнками світловідбиваючою фарбою (на щастя, це не були маркери, які транслють щось у стрічку, що було б кошмаром). Коли ми йшли крізь натовп, люди впізнавали Менсу, посміхались і махали руками. Менса посміхалася і махала у відповідь, але не відпускала мою руку. На узліссі поблизу транспортної зони сп’яніла людина приблукала до нас з пригорщею блискучого пилу, але відійшла, коли я просто глянув їй в очі.

Наш "візок" вже чекав на нас, і я посадив її, а сам заліз на інше сидіння. Я сказав йому адресу сімейного табірного будинку, який був зведений у зоні проживання на околиці фестивального майданчика. Транспортний засіб мав обмеженого водія-бота, який перевозив людей по всьому табору та на території фестивалю, який повідомив, що не може заходити у не призначені для автомобілів ділянки.

Машина загула з двору у темряву, стежкою, що вела крізь високу траву та чагарники. Менса зітхнула і відчинила вікно. Вітерець був ще теплим і пахнув рослинністю, а маркерні смуги по боках дороги були досить низько, щоб не затуляти небо, всіяне зірками. Усі люди та люди-імпи, які залишалися на фестивалі, зробили його густонаселеною територією, але ми подорожували сектором, призначеним для людей, які вже хотіли спати. Тимчасове житло (спливаючі притулки будь-якої форми та розміру, кемпінгові автомобілі, намети та розбірні конструкції, які більше нагадували художні інсталяції) були переважно темними та тихими. Зона табору для людей, яким хотілося галасу, знаходилася на протилежному боці майданчика зі звуковим полями, що відбивали музику та шум натовпу. Вона сказала: "Дякую. Вибачте, що перервала ваш вечір".

Я згадав про своїх безпілотників, за винятком того, що записував виставу, і загін, який я призначив стежити за сім’єю, яка ще була на вечірці. (Інший загін був біля табірного будинку, підтримуючи периметр і стежачи за двома дорослими та сімома дітьми, які повернулися раніше.) Я не знав, як реагувати. Менса не поводилася так, ніби я врятував її від вірної смерті, але вона не поводилася так, ніби ми поверталися до місця проживання після нудного, але успішного дня збору зразків. Я сказав: "Я записав п’єси. Хочете їх побачити?"

Вона оживилася. "Я ніколи не можу побачити вистави на цій гулянці. Ви записали ту… О, як вона називається? "Нова історія Глоу та Джи-мін?"

Різниця між "спокійним і нормальним" та фактичним нормальним станом була досить вимірюваною, і я міг би скласти діаграму.