Павло Добрянський - Лукаві замашки

цівочкою якась рідина. Спочатку сприйняв її за сльози радості, та згодом виявилося - маринад з оселедців.

- Ну, молодець! - натішився товаришем Петро і відштовхнув його од себе з такою силою, аж той налетів на якогось громадянина. - Хоч би тобі крапельку змінився! - ляснув ручиською з оселедцями. - Що не кажи, а Таня знала, кого в чоловіки вибрати. Пам'ятаєш, скільки нашої братви за нею побивалося? Цікаво б її тепер побачити...

- Звичайно, побачиш - ти ж до мене все-таки завітаєш? - усміхнувся друг.

Та Петро належав до тих людей, котрі не звикли слухати свого співбесідника.

- Найбільше, здається, за Танею упадав Гришка Череда. Чим би ті залицяння скінчилися, коли б не я, - невідомо. Ти тоді якраз на практику поїхав.

Їх з усіх боків штовхали люди. Але Петро не зважав на те.

- Тоді я перестрів Гришку у парку і дипломатичне натякаю: «Так і так, - мовляв, - залиши Таню в спокої...» А воно ще й огризається. «Ах ти, мурло нещасне! - Петро схопив Тараса за лацкан піджака. - То ти з чужими нареченими шури-мури заводиш! - кричав, увійшовши в роль. - Ще раз з Танею перестріну, так ребра полоскочу, що жодна клініка за ремонт не візьметься!»

- Дай йому, дай! - заохочували з гурту. Тарас смикнув товариша за рукав, намагаючись відтягти його у скверик.

Через кілька днів Тарасова дружина влаштувала чоловікові сцену, вимагаючи, щоб він ішов до тієї, за яку його привселюдно ганьбив її чоловік.

Директор інституту вів себе стриманіше. Спочатку дивився на Тараса підозріло, потім докірливо похитав головою:

- Вештатися за чужими дружинами ганебно. А потрапляти в лапи їхнім чоловікам... - І, не договоривши, поклав перед підлеглим чистий аркуш паперу.

ДОГАНА

Цю тривожну звістку принесла до школи прибиральниця Мокрина Миколаївна:

- Йду ото на роботу, аж голова сільради - назустріч. Привітався, а тоді: «Добре, що вас зустрів, перекажіть Івану Петровичу: завтра в школі буде комісія».

Іван Петрович терміново скликав педагогічний колектив, і за годину школа нагадувала вавілонське стовпотворіння: переписували плани, укомплектовували наочними посібниками учбові кімнати. Географ стяг із горища величезний глобус. Місцевому художнику, правда, довелося добряче попотіти над ним - трикляті миші згризли за зиму шмат Африканського континенту і проїли дірку в Гренландії.

Та найважчі випробування дісталися на долю учителів вечірніх класів. Розійшовшись по селу, вони роздавали своїм вихованцям відповіді на завтрашні уроки. Оскільки багатьох у населеному пункті не виявилося, педагоги вербували «учнів» із додаткових джерел. Дядькові Трохиму фізик вручив закон Ньютона і довгенько розтлумачував, чому яблуко летить до землі. Той ніби вже й зрозумів, та коли вчитель зібрався йти, враз поцікавився:

- А чому ж тоді пташка вгору летить? Трохимова сусідка Вавренючка сиділа на лавочці під грушею і зубрила:

Та нехай собі як знають, божеволіють, конають, нам своє робить...

Другого дня вранці гінці прибігли до школи захеканими.

- Приїхали, приїхали! - навперебій торохтіли хлопчаки. - Два чоловіки з портфелями допитувалися у людей: «Чи не скажете, де тут школа?»

Дорогих гостей не знали де посадити. А після того, коли розпитали, як їм їхалося, чи сподобалося село, дипломатичне натякнули:

- Перевірку розпочнете з документів чи з уроків у класах?

Прибулі переглянулися.

- Викличте завгоспа, - сказали вони, - оглянемо опалювальні системи.

- То ви не з обласного відділу народної освіти? - директор дивився на них округлими очима.

- У нас місячник протипожежної безпеки - от ми й приїхали...

Склали акт. За порушення правил протипожежної безпеки директора та завгоспа оштрафували по двадцять п'ять карбованців кожного.

Іван Петрович ходив грізнішим дощової хмари. А прибиральниця Мокрина Миколаївна ніяк не могла второпати:

- І за віщо мені ота догана?

ВАЖКИЙ ДЕНЬ

Був понеділок. У народі завжди чомусь з іронією згадують цей перший день тижня. У такі прикмети я не вірив і тому згодився на літературну зустріч у гуртожитку. Зайшов у тролейбус і, як на гріх, забув, на якій зупинці зійти. Звернувся до громадянина в окулярах, котрий сидів поруч.

- Гуртожиток номер три? - наморщив той лоба. - Зійдете біля стоматологічної поліклініки, там буде вулиця Південна...

- Чого ви людину баламутите! Не знаєте - краще помовчіть! - прогримів наді мною бас. Моя голова мимоволі потяглася догори- неподалік стояв кремезний чолов'яга.

- Дивіться на нього, він мене буде вчити! - за-совався на сидінні чоловік в окулярах. - Та я, голубе, в цьому місті виріс.

- Ну і що з того? - заперечив йому бас. - Можна все життя прожити і нічого не второпати. - Зрештою він перевів погляд на мене: - Зійдете на зупинці «Юність», пройдете метрів двісті вліво - і якраз навпроти магазину «Пролісок» буде потрібний вам гуртожиток.

- Ви чули? - обурився чоловік в окулярах. - Оцей недотепа каже, що гуртожиток навпроти магазину «Пролісок»!

- Що??? - гримнув бас.

- Чого ви до чоловіка присікалися? - втрутилася жінка.

Невдовзі у тролейбусі зчинилася сварка. Пасажири поділилися на два табори: прибічники кремезного чоловіка тягли мене в свій бік і наполягали, аби я зійшов на зупинці «Юність», другий табір умовляв не слухати отих брехунів.

Через кілька зупинок з'явився охоронець громадського порядку, запитав, що трапилося.

- Ось громадянин... - тикали на мене пальцями і пояснювали навперебій, що й до чого.

Нічого не второпавши, міліціонер підійшов до мене:

- Пройдемо, громадянине!

- Але ж я нічого не зробив, - виправдовувався я, та марно.,

Ззаду загукали:

- Так їм, хуліганам, і треба!

- Розпоясалися - скоро вже у тролейбусі спокійно не проїдеш!

Я зіщулився і чимдуж вислизнув із тролейбуса.

Літературна зустріч з мешканцями гуртожитку відбулася ввечері.

От і не вір після цього, що понеділок - важкий день.

НАРЕЧЕНА

- Женився б ти вже, лобуряко, - зітхнув Дмитро Захарович. Іваночка й з удаваним докором глянув на широкоплечого сина Миколу.

- А що я вам поганого зробив? - сміється син і серйозно додає: - Взагалі, тату, чи вам не здається, що останнім часом ви занадто вже взялися за моє виховання?

- Бо бачу, нічого путнього з тебе не вийде, поки жінка тебе не приструнить. На інших батьків дивлюся - вони мають втіху од власних дітей, а тут слова доброго не почуєш...

- Повірте, інтелігенту це аж ніяк не пасує. Зрештою, коли вже вам так хочеться, - підшукаю собі наречену.

Дмитро Захарович так розчулився, що