Монтейру Лобату - Орден Жовтого Дятла

— Настасіє, наша сусідка Додока сьогодні з нами обідатиме. Я гадаю, ось той підійде! — і вкаже на бідолаху.

Негритянка прийде з коритом:

— Паць-паць-паць!

Дурненькі подивляться, прибіжать — і нумо жвакати. Тут вона саме нахилиться і хап за ногу «ось того»…

Та ви гадаєте, всі семеро братів так і потрапили до печі?

Помиляєтесь: один залишився…

Ну, хто, ви думаєте?.. Ви вгадали. Рабіко! Він уцілів, бо вважався за Кирпиного друга, вона з ним бавилася, коли він був ще зовсім маленький.

— Ти не хвилюйся, «вона» тебе не займе, — сказала якось Кирпа своєму другові, розуміючи під «нею» тітоньку Настасію. І сказала один раз назавжди.

Відтоді Рабіко перестав звертати увагу на буркотливі погрози тітоньки Настасії: «Засмажу ось тебе, якщо будеш тут вештатися під ногами», — і гуляв по всьому садку із зухвалим виглядом. Він підходив навіть просто до дверей кухні і бабрався у покидьках під самим носом у тітоньки Настасії, наїдаючись всілякими смачними речами, аж навіть живіт у нього ставав круглий, як м’ячик, і тоді засинав на сонечку так солодко, як уміють засинати тільки свині — хро-о! Уві сні він здебільшого нічого не бачив, а коли-не-коли бачив Емілію в новому червоному платті.

Розділ другий

Граф де Кукурудзо

Якось Кирпа сказала Емілії:

— Еміліє, хочеш вийти заміж?

— Не дуже, — відповіла лялька, — та й женихів тут путящих нема.

— Як — нема! — розгнівалася Кирпа. — А Рабіко? Чим не жених?

Емілія затупотіла ногами і заявила, що за такого ледацюгу не вийде нізащо в світі.

Кирпа посміхнулася:

— Ти помиляєшся, Еміліє! Він і ледащо, і свиня лише на вигляд, а взагалі він маркіз. Його одна зла фея заворожила і перетворила на свиню, а свинею він залишиться, доки знайде чарівного персня, який міститься у череві в одного черв’ячка. Тому Рабіко все риє землю рильцем: це він полює на того черв’ячка…

Емілія замислилася:

— А ти певна, Кирпо, що він, коли розворожиться, буде не така свиня?

— Ну, звичайно, цілком певна! Це ж мені все його батько розповів, граф де Кукурудзо, дуже поважна особа… Він до нас у гості збирається: просити твоєї руки для свого сина.

Емілія думала, думала, думала і сказала:

— Ну гаразд, я згодна, хай цей батько приїде. Я вийду за Рабіко, але тільки залишуся жити тут, у домі, і не переїду до нього в свинарник, поки він не перетвориться на маркіза. Добре?

— Прекрасно! — сказала Кирпа. — Тоді піди переодягнися, а то граф де Кукурудзо скоро буде тут. Він уже вийшов з дому. Одягни своє нове плаття, червоне горошком, чуєш?

Поки лялька переодягалася, Кирпа побігла в садок шукати Педріньйо. Він був зайнятий — їв цитрини.

— Хутчіш, Педріньйо! — гукнула Кирпа. — Зроби мені ловкенького графа з кукурудзяного качана — щоб був показний і в капелюсі. Я сказала Емілії, що зараз приїде батько нашого Рабіко просити її руки для сина, що Рабіко фея заворожила, що він розворожиться, коли знайде перстень у череві черв’ячка…

— І ця дурненька повірила?

Атож, і сказала, що гаразд, вийде заміж, але тільки не піде до свинарника, а житиме тим часом у нас…

Педріньйо зробив усе, що просила сестра, — взяв товстенький качан, з якого вже вийняли зернята, але зверху ще залишилося кілька сухих лусочок, що дуже добре заміняли комір, приробив йому ручки, ніжки, голову з очима, носом, ротом і капелюхом. І пішов сватати Емілію.

Тук-тук-тук!

— Хто там? — відгукнувся з-за дверей Кирпин голос.

— Це знаменитий граф де Кукурудзо завітав у гості до сеньйори Емілії,— повідомив Педріньйо.

— Зачекайте хвилинку, зараз відчиню, — відповідала Кирпа.

Граф увійшов.

Кирпа зустріла його вельми люб’язно:

— Дуже рада, дуже рада, сеньйоре графе! Беріть, стільця, будь ласка, сідайте. Я щаслива познайомитися з татом маркіза де Рабіко! А як поживає його мама графиня?

— Я вдівець… — відповів граф і зітхнув.

— О, щиро співчуваю! А як ваша мама почуває себе?

Граф знову зітхнув:

— 3 нею скоїлося нещастя…

— Яке? Розкажіть, прошу.

— Її з’їла ваша безрога корова, — пояснив граф, витираючи лусочками свого коміра дві сльозинки, по одній в кожному оці.

— Сердешна! — зажурено сказала Кирпа.

Цієї хвилини у дверях показалася Емілія у червоному платті.

— Сеньйоре графе, — сказала Кирпа, — дозвольте мені відрекомендувати вам вашу майбутню невістку, сеньйору Емілію. Подивіться, вона вам подобається?

Граф підвівся, зняв капелюха і вклонився Емілії.

— Я буду щасливий прийняти в лоно своєї родини таку благородну сеньйориту, — сказав він, — відразу видно, що вона прекрасна дівчина. І дуже вродлива. Мені здається, що вона навіть красивіша за рябу курочку з вашого двору, улюбленицю тітоньки Настасії…

Емілія вклонилась і подякувала за люб’язність, хоча, сказати правду, це порівняння з рябою курочкою припало їй не зовсім до душі.

— Та що там краса! — втрутилася Кирпа. — Вона працьовита аж-аж. Уміє все робити. Добре варить, пере, читає, мов той професор. Емілія — це винятковий розум, запевняю вас.

— Чудово! Чудово! — вигукував граф.

— Вона ще вміє грати на патефоні, нявкати, як кицька, і непогано шиє. Це плаття, наприклад, вона шила сама.

Емілія, яка зовсім не вміла брехати, перебила Кирпу:

— Неправда, це плаття шила тітонька Настасія.

Кирпа непомітно смикнула її за рукав.

— Не звертайте уваги, графе. Емілія дуже скромна. Це плаття вона шила сама, навіть ні з ким не радилася, правда! Сама матерію вибирала, сама кроїла… І погляньте, наче влите. Еміліє, підведись і повернися!

Емілія підвелася зі свого стільця і кілька разів повернулася.

— Це, безумовно, не вихідне плаття, але цілком пристойне, — провадила далі Кирпа. — Емілія виросла на селі, ніколи навіть у місті не бувала, і ніхто її шити не вчив. Добрий покрій, як ви вважаєте?

Граф дивився, дивився і сказав:

— Сказати правду, я в цьому нічого не розумію. Але визнаю, що покрій гарний. Коротеньке, може…

— Ось і я те ж саме кажу, — жваво підхопила Кирпа, — я їй кажу: «Еміліє, може, короткувато…» Ну, а Рабіко, який у нього характер?

— Характер прекрасний, — відповідав граф. — Не б’ється, не лається. Хлопець ^.агідний. Любить спати на сонечку і шпортатися в землі…

Нараз Кирпа підморгнула ляльці, натякаючи на історію з чарівним перснем, якого шукає Рабіко, і Емілія остаточно повірила, що Рабіко — свиня не звичайна, а заворожена.

— У нього є лише одна вада, — вів далі граф: — Він їсть усе, що побачить. Коли що-небудь назорить, то і з’їсть не замислюючись.

Емілія поморщилась і втрутилася в розмову:

— Якщо ми поберемося, то він їстиме лише смачні потрави. Я не допущу, щоб мій чоловік їв усяку гидоту.

— Ти міркуєш дуже розумно, — сказала Кирпа, — а зараз вирішуй остаточно і сама. Ти хочеш піти заміж