Агата Крісті - Вбивство у Східному Експресі

Прекрасна та вишукана дама, — пробурмотів Пуаро. — Чоловік і дружина, напевно.

Мсьє Бук ствердно кивнув. «Угорський посол», — зауважив він, — «прекрасна пара».

Залишилося лише двоє попутників — молодик-сусід Пуаро Мак-Квінн і його бос містер Ретчетт. Останній сидів обличчям до Пуаро і вдруге він помітив це непоказне обличчя, цю фальшиву доброзичливість у його чолі та дрібних, суворих очах.

Безсумнівно, мсьє Бук помітив зміну настрою свого товариша.

— Знову зиркаєте на свою «дику тварину»? — запитав він.

Пуаро кивнув у відповідь.

Після того, як мсьє Буку принесли каву, пройшло багато часу. Розпочавши трапезу раніше від Пуаро, завершив він її також раніше.

— Я повернуся до себе в купе, — сказав він, — будете мати бажання — заходьте, побалакаємо.

— Із задоволенням.

Пуаро ковтнув свою каву з лікером. Офіціант ходив поміж столиками із тацею з грошима, в яку він складав рахунки клієнтів. У повітрі лунав пронизливий голос старшої американки:

— Моя донька каже: «Візьми меню і не матимеш жодних проблем, абсолютно». Думаю, що це не так. Думаю, якщо дати їм відсотків десять чайових, отримаєш справжню мінеральну воду, а не дешеву підробку. У них немає «Евіану» чи «Віші», що є дуже підозрілим.

— Тобто, за вашими словами, вони зобов’язані подавати воду тієї країни, повз яку ми їдемо, так? — запитала жіночка з вівцеподібним лицем.

— Так було би найкраще. — Вона з відразою поглянула на купу дрібних монет перед собою. — Погляньте на ці чудернацькі монети. Динари чи як там вони називаються. Якась купка сміття! Моя дочка каже…

Мері Дебенхем відкинула свій стілець і, уклонившись своїм двом супутницям, покинула вагон. Полковник Арбетнот піднявся та попрямував за нею. Піднявши монети, які вона жбурнула, американка покинула вагон. Інша жіночка позадкувала за нею. Угорська пара пішла ще раніше. У вагоні-ресторані залишилися лише Пуаро, Ретчетт та Мак-Квінн.

Ретчетт щось сказав своєму супутнику, який після цього піднявся та вийшов. Сам він піднявся згодом і сів навпроти Пуаро.

— Будьте люб’язні, ви маєте сірники? — промовив він сухим голосом. — Моє ім’я Ретчетт.

Пуаро вклонився. Ковзнувши рукою до кишені, він дістав коробку сірників і простягнув американцеві, який нею не скористався.

— Я гадаю, — продовжив він, — що маю честь розмовляти з самим Еркюлем Пуаро, так?

— Ви дійсно правильно поінформовані, містере.

Детектив був занепокоєний його проникним поглядом, допоки він не продовжив розмову.

— У моїй країні, — мовив він, — ми звикли розмовляти коротко. Я хочу, щоб ви працювали на мене.

Брови Пуаро здійнялися.

— Містере, у мене дуже багато клієнтів. Я маю велику кількість справ.

— Прекрасно розумію. Але, пане Пуаро, мова йдеться про великі гроші. — Він повторив ці слова твердим, переконливим голосом. — Великі гроші.

Пуаро на хвилину-дві замислився. Потім сказав: «Що ви бажаєте, щоб я зробив для вас, містере Ретчетт?»

— Пане Пуаро, я багата людина, надзвичайно багата. Такі люди, як я, безумовно мають ворогів. У мене є ворог.

— Лише один?

— Що ви маєте на увазі? — різко запитав Ретчетт.

— Містере, із власного досвіду я знаю, коли людина, за вашими словами, має ворогів, то, звісно, у неї не один ворог.

Ретчетт трішки заспокоївся. Він швидко продовжив:

— Звісно, я дещо не так висловився. Ворог чи вороги — немає різниці. Головне — це моя безпека.

— Безпека?

— Моє життя в небезпеці, містер Пуаро. Звісно, я з тих чоловіків, хто може за себе постояти, — з цими словами він витягнув із кишені піджака пістолет. Він продовжив: — Але я розумію, що повинен вдвічі сильніше остерігатися. Тому я хочу наняти вас. За великі гроші, не забудьте.

Пуаро оцінив споглядав на нього декілька хвилин. Лице його було повне усіляких емоцій. Але вони аж ніяк не могли виказати його думок.

— Я змушений відмовитися, — нарешті промовив Пуаро. — Я відхиляю вашу пропозицію.

Ретчетт дещо різко на нього поглянув. Він сказав: «Назвіть свою ціну».

— Містере, ви не зрозуміли. Я дуже успішний у власній професії. У мене достатньо грошей, щоб задовольнити не лише власні потреби, а й забаганки. Я беруся лише а ті справи, які я вважаю цікавими.

— А ви маєте прекрасні нерви, — відповів Ретчетт. — Можливо, вас привабить двадцять тисяч доларів?

— Ні.

— Якщо ви бажаєте отримати більше, нічого не вийде. Я знаю всьому ціну.

— Я теж, містер Ретчетт.

— Що вам не сподобалося в моїй пропозиції?

Пуаро піднявся. «Якщо ви не образитеся на мене, я вам відповім — мені не сподобалися ви, містер Ретчетт». І з цими словами він покинув вагон-ресторан.

4

Крик посеред ночі

Східний Експрес прибув до Белграду того ж вечора за п’ятнадцять дев’ята. Вирушити він мав о 9:15, тому Пуаро вирішив прогулятися платформою. Але довго він там не був. Було страшенно холодно і, хоч, платформа була під накриттям, сніг падав звідусіль. Він повернувся в купе. Провідник, який стояв на платформі, потирав руки та тупцяв ногами, звернувся до нього:

— Мсьє, ваш багаж перенесено до купе номер 1, купе мсьє Бука.

— А де ж він?

— Він перейшов у щойно причеплений вагон, який прибув з Афін.

Пуаро пішов шукати свого товариша. Мсьє Бук одразу запротестував:

— Нічого страшного. Тут значно зручніше. Ви ж їдете до Англії, тому вам краще їхати у вагоні, що прямує до Кале. Мені комфортно й тут. Цей вагон зовсім порожнім — лише я та лікар з Греції. Що за день! Вони кажуть, що такого снігопаду не було вже декілька років. Маю надію, що ми не застрягнемо. Зізнаюся, мене це дещо тривожить.

Згідно графіку, о 9:15 потяг вирушив і, побажавши доброї ночі своєму приятелю, Пуаро пішов коридором через увесь вагон до свого, який розташовувався через один, після вагону-ресторану.

На другий день подорожі усі почувалися значно розкутіше. Полковник Арбетнот стояв поблизу дверей та розмовляв із Мак-Квінном. Коли Мак-Квінн помітив Пуаро, він забув, про що говорив і виглядав дуже здивованим.

— Як? — він здивовано запитав. — Я думав, що ви вийшли. Висказали, що виходите в Белграді.

— Ви мене невірно зрозуміли, — відповів Пуаро. Як я пам’ятаю, коли ми розмовляли, потяг якраз рушив.

— Але ж ваш багаж? Він зник!

— Його перенесли в інше купе, от і все.

— А, зрозуміло.

Він продовжив свою розмову з Арбетнотом у