Роджер Желязни - Принц Хаосу

але зі скелетами, які обіймали церковні лави. Коли ми нарешті підійшли до стіни, то просто пройшли її наскрізь, опинившись у великій кухні. Сухе підвів мене до комори і запропонував обслужити себе самому. Я знайшов трохи холодного м'яса і хліба і відправив у себе сендвіч, обмивши його прохолодним пивом. Дядько ж відгриз шматок хліба і висьорбав графин такого ж пійла. Над нашими головами, витягнувшись у польоті, з'явилася птиця, хрипко каркнула і зникла раніше, ніж подолала півкімнати.

— А де ж слуги? — Запитав я.

— Чергове червоне небо — майже повний оборот, — відгукнувся він. — Так що у тебе є шанс поспати і зібратися з думками перед тим… напевно.

— Що ти маєш на увазі під «напевно»?

— Як один із трьох, ти знаходишся під Чорним Спостереженням. Тому я і викликав тебе сюди, в одне з моїх місць самоти.

Він повернувся і пройшов крізь стіну. Я пішов за ним, тягнучи свій графин, і ми сіли біля нерухомого зеленого басейну під скелястим навісом, і небо над головою було кольору умбри. Його замок вміщував в себе ланки як Хаосу, так і Відображень, які були утрамбовані в узор божевільної стьобаної ковдри, складеної з переходів усередині переходів.

— Але раз ти носиш спікарт, то маєш додаткові засоби безпеки, — зауважив дядько.

Він простягнув руку і торкнувся кільця з безліччю спиць на моєму пальці. Рука відгукнулася легким поколюванням — в пальці, у долоні, в кисті.

— Дядьку, коли ти був моїм учителем, то частенько вибухав загадковими висловами, — сказав я. — Але тепер я отримав атестат і ніби як маю право сміливо сказати, що не знаю, про яку чортівню ти говориш.

Він посміхнувся і сьорбнув пива з мого графина.

— У Віддзеркаленнях все завжди стає ясним, — сказав він.

— Віддзеркаленнях… — Сказав я і заглянув у басейн.

Під поверхнею води серед чорних стрічок плавали образи — Савалл, виставлений для прощання — жовто-чорні балахони закутали його висхле тіло — моя мати, батько, демонічні форми, що проходять і зникають, Юрт, я сам, Ясра і Джулія, Рендом і Фіона, Мандор і Дворкін, Білл Рот і безліч облич, яких я не знав…

Я похитав головою.

— Віддзеркалення ясності не внесло, — сказав я.

— Воно не діє відразу, — відгукнувся він.

І я знову звернув увагу на хаос облич і форм. Повернувся Юрт і маячив довгий час. Одягнений він був зі смаком і виглядав відносно цілим. Коли він таки загув з очей геть, повернулося одне з напівзнайомих облич, яке я бачив раніше. Я знав, він був зі знаті Дворів, і я, понишпоривши у себе в пам'яті, звичайно, не відразу, але впізнав його. Це був Тмер з Двору Перериваючих Політ, старший син останнього Принца Роловіанса, а тепер і сам лорд Шляхів, що перериваються — борода лопатою, важке чоло, міцної тілобудови, не невродливий в грубуватих рисах; по всіх доповідях, сміливий і, можливо, навіть кмітливий хлопець.

Потім був Таббл, Принц Шляхів розсікаючих Думки, що міняв фази від людини до кружляючої демонічної форми і назад. Безтурботний, важкий, витончений; віком в століття і дуже хитрий, він носив кучеряву бороду і мав бліді очі, завжди широко розкриті і невинні; він був майстром багатьох ігор.

Я почекав, і Тмер пішов за Юртом, пішов за Табблом в ніщо між згорнутих кільцями стрічок. Я почекав ще, але нічого нового «не мало місця бути».

— Кінець віддзеркалень, — сповістив я під завісу. — Але я як і раніше не знаю, що це означає.

— Що ти бачив?

— Свого брата Юрта, — відгукнувся я. — І Принца Тмера з перериваючих. І Таббла з розсікаючих серед іншої мішури.

— Найбільш відповідає, — відреагував Сухе. — Абсолютно відповідає.

— Ну і?

— Як і ти, Тмер і Таббл — обидва під Чорним Спостереженням. Я розумію так, що Тмер поки знаходиться у Перериваючих, а ось Юрт, по-моєму, пішов у землю десь в іншому краї, не в Далгаррі.

— Юрт повернувся?

Він кивнув.

— Він міг би бути в маминій Фортеці Ганта, — промовив я в задумливості. — Або ж у Всевидячих є заміна — віддалені шляхи Якоря, на краю Обода.

Сухе знизав плечима.

— Я не знаю, — сказав він.

— Але до чого Чорне Спостереження… для кожного з нас?

— Ти пішов в Віддзеркаленні в прекрасний університет, — сказав він, — і ти мешкав при Дворі Амбера, який я вважаю вищою школою. Отже, я прошу тебе подумати. Звичайно, розум, настільки добре відточений…

— Я усвідомлюю — Чорне Спостереження значить, що ми зустрілися з якоюсь небезпекою…

— Звичайно…

— Але її сутність виключає мене. Якщо не…

— Так.

— Її слід пов'язати зі смертю Савалла. Так що вона — таке собі політичне врегулювання. Але мене тут не було. Я не знаю, які з справ особливо гарячі.

Він продемонстрував мені ряд за рядом зношені, але все ще гладкі ікла.

— Продумай справу про спадкування, — сказав він.

— О'кей. Припустимо, Шляхи Всевидячих пропонують одного можливого спадкоємця, Перериваючих — іншого, Розсікаючих — третього. Припустимо, в цьому питанні ми сидимо один у одного в горлянці. Припустимо, я повернувся в розпал вендети. Так що, хто б не віддавав зараз накази, він помістив нас під спостереження, щоб відгородити від труднощів. Я це високо ціную.

— Тепло, — сказав він, — але все зайшло набагато далі.

Я похитав головою.

— Я здаюся.

Звідкись долинув завиваючий звук.

— Подумай про це, — відгукнувся Сухе, — а поки я запрошую тебе погостювати.

Він піднявся і ступив у басейн світла, зникаючи. Я прикінчив залишки пива.

2

Лише миттю пізніше скеля зліва від мене замерехтіла і видала гучний дзвін. Мимоволі моя увага зосередилася на кільці, яке Сухе обізвав спікартом. І тут же я зміркував, що кільце вже налаштоване і готове до захисту. Цікаво, наскільки я його освоїв і наскільки я до нього пристосувався за такий короткий час. Я стояв лицем до каменя, з лівою рукою, витягнутою слідом за Сухе, — коли той ступав крізь сяючий простір повз чиюсь фігуру, трохи вище і потемніше його самого. Миттю пізніше ця фігура затримала Сухе, прийнявши чітку форму і перетікаючи з восьминогої мавпи в те, що було моїм братом Мандором — людиноподібним, одягненим у чорне, як і тоді, коли я бачив його в останній раз. Хіба що одяг був новим і дещо іншого фасону, та біле волосся трохи менш скуйовджене. Він швидко просканував околиці і обдарував мене посмішкою.

— Бачу, що все добре, — оголосив він.

Я хмикнув, киваючи на його перев'язану руку.

— Добре, як і