Льюїс Керрол - Аліса в Країні Чудес

те, що Додо значливо замовк — мабуть, сподівався на питання, якого, здається, ніхто не збирався ставити. — О! — вигукнув Додо. — Я вам не скажу, зате покажу. (Можливо, одного зимового дня воно тобі теж стане в пригоді, тому я розповім, що затіяв Додо.) Найперше він накреслив маршрут Гасай-Кола у формі неправильного кола ("Правильність форми не має значення", — зазначив Додо), а тоді уздовж нього розставив учасників — кого де. Команди "Раз, два, три — руш!" не було — всі пускалися бігти самі й спинялися коли заманеться, тому визначити, коли Гасай-Колу кінець, було не так то й просто. Десь через півгодини, коли всі вже були сухісінькі, Додо зненацька вигукнув: — Гасай-Колу кінець! [29] Усі з'юрмилися довкола нього, тяжко відсапуючи і допитуючись: — А хто ж переможець? На таке запитання Додо не вмів відповісти, не покрутивши добряче мізками. Він довго сидів непорушно з притиснутим до чола пальцем (поза, в якій найчастіше можна бачити Шекспіра на портретах), а всі тим часом мовчки ждали. Нарешті Додо оголосив: — Переможці — всі, і кожен повинен дістати приз. — А хто їх роздаватиме? — озвався цілий хор голосів. — Як це хто? Вона! — сказав Додо, вказавши пальцем на Алісу. Всі одразу оточили Алісу, безладно лементуючи: — Призи! Призи! Аліса й поняття не мала, що робити; в розпачі вона сягнула рукою до кишені і вийняла звідти пакетик цукатів (на щастя, він не розмок у солоній воді). Кожен дістав по цукатику — вистачило якраз усім. — Але і їй належиться приз, — зауважила Миша. — Певна річ, — дуже поважно відповів Додо. І, повернувшись до Аліси, спитав: — А що ще є у тебе в кишені? — Тільки наперсток, — скрушно відказала Аліса. — Давай сюди, — сказав Додо. Тоді всі знову з'юрмилися навколо Аліси, і Додо урочисто вручив їй наперсток. — Зробіть нам таку ласку, — сказав він, — прийміть цей найелегантніший у світі наперсток! [30] Коротеньку його промову було зустрінуто загальними оплесками. Така церемонність здалася Алісі безглуздям, але всі мали такий поважний вигляд, що вона не посміла зареготати. Вона не знала, що й казати, тож просто вклонилася і взяла наперсток з якомога урочистішим виглядом. Далі прийшла пора ласувати цукатами, і тут не обійшлося без ґвалту й колотнечі, позаяк великі птахи ремствували, що не встигли розкуштувати свого приза, а маленькі ним давилися, і їх раз у раз доводилося гупати по спині. Нарешті, коли було вже по всьому, вони знову посідали кружкома і попрохали Мишу розповісти щось іще. — Пам'ятаєте, ви мені обіцяли розказати свою історію, — нагадала Аліса, — звідки можна буде дізнатися, чому ви ненавидите ко... і со... — додала вона пошепки, остерігаючись, як би не образити її знов. — Моя історія, хвакт звісний, довга і сумна, — з зітханням промовила Миша. — Як хвіст мій? — перепитала Аліса, не розчувши гаразд Мишиного "хвакт звісний" (саме так у неї вийшло). Авжеж, він у вас і справді довгий, але чому сумний — ніяк не збагну. І, доки Миша говорила, Аліса не переставала гадати, до чого тут мишачий хвіст. Тож історія Миші в її уяві прибрала десь та кого звивистого вигляду: [31] Стрів* Мурко мишку в хаті і почав їй казати: "Я тебе позиваю, ходім, мишко, на суд; відкладать не годить- ся: будем нині су- диться, бо на мене з безділля напав уже нуд". Каже мишка Мур- кові: "Що за суд безго- ловий? Ні судці, ні підсудка ми не знайде- мо тут". "Сам я вис- туплю хутко за суддю й за під- судка; вже і ви- рок го- то- вий: то- бі, ми- ш- ко, ка- пу- т ! [32] — Ти не слухаєш! — гримнула на Алісу Миша. — Про що ти думаєш? — Вибачте, будь ласка, — сумирно сказала Аліса. — Ви вже, мабуть, чи не на п'ятій звивині зі слів? — На п'ятому з ослів! — люто крикнула Миша. — На п'ятому з вузлів? — спантеличено перепитала Аліса. — Ой, дайте, я допоможу розплутати!.. (Вона завжди готова була стати комусь у пригоді.) — Нема що давати! — сказала Миша, підвівшись і йдучи геть. — Знущаєшся, так? Наплела сім мішків гречаної вовни! — Я ж не зумисне! — промовила бідолашна Аліса. — Ви така вразлива, далебі! Миша тільки забурчала у відповідь. — Будь ласка, верніться і докажіть свою історію! — гукнула їй услід Аліса. — Будь ласка! — загукали хором усі решта. Але Миша лише роздратовано тріпнула головою і наддала ходи. — Як шкода, що вона пішла! — зітхнула Лорі, тільки-но Миша зникла з очей. *Історія Миші — чи не найвідоміший зразок т. зв. фігурних ("емблемних", "мальованих") віршів англійською мовою. Такі вірші писали ще в Стародавній Греції. Серед новочасних поетів, які віддали данину цій формі, такі відомі імена, як Стефан Маллярме (1842-1898). Гійом Аполлінер (1880-1918), Дилан Томас (1914-1953) та інші. В Україні традицію написання таких віршів започаткував Іван Величковський (бл. 1650-1701). Л.Теніссон (1809-1892), англійський поет, якось розповів Керролові, що він склав уві сні поему про фей. Поема починалася довгими рядками, які поступово коротшали. Останні п'ятдесят-шістдесят рядків були двоскладові. Вважають, що ідея Мишиної розповіді виникла, можливо, під впливом цієї розмови.[33] А стара Крабиха скористалася з нагоди, щоб напутити свою дочку: — Отак-то, рибонько! Це тобі наука: треба стримуватися в косючих ситуаціях! — Прикуси язика, мам! — огризнулося Крабеня. — Ти навіть устрицю виведеш із терпіння! — От якби тут була наша Діна, — голосно сказала Аліса, не звертаючись ні до кого зосібна. — Вона б швидко принесла її назад! — А хто така Діна, дозволь спитати? — озвалася Лорі. Аліса аж засяяла, бо ладна була день і ніч говорити про свою пестунку. — Діна — то наша киця. Вона так хвацько ловить мишей! А бачили б ви, як вона полює на пташок: раз — і нема! Ця тирада справила на товариство глибоке враження. Декотрі пташки відразу поспішили від біди чимдалі. Стара Сорока стала дуже ретельно кутатися в шалик, примовляючи: — Думайте, що хочете, але я мушу йти додому. Нічне повітря — не на моє горло! А Канарка тремтячим голосом почала скликати своїх діток: — Ходімо, любесенькі! Вам давно пора в люлю! Отак, під різними приводами, всі розійшлися, й Аліса зосталася сама. — І хто мене тягнув за язика згадувати Діну! — сумно подумала вона. — Здається тут, унизу, ніхто її не любить, а я певна, що вона — найкраща киця у світі! О, Дінонько, Діно! Чи ми ще стрінемося знову, чи вже навіки розійшлись?.. [34] І бідолашна Аліса знову залилася слізьми — так самотньо й пригнічено вона почувалася. Однак трохи згодом до неї долинуло дрібне тупотіння, і вона рвучко підвела голову: може, то Миша передумала і вертається доказати свою історію? [35] Розділ четвертий Кролик крутить Крутихвостом Але то був Білий Кролик. Він тихо дріботів назад, тривожно роззираючись на всі боки, мовби чогось шукав. Аліса розчула, як він мурмоче сам до себе: — Герцогиня! Ой, Герцогиня! Бідні