Карін Слотер - Лють

рана ніяк не загоювалася. Коли Майкла відправили на базу в Німеччину, щоб прооперувати, першою, кому він зателефонував, була Джина.

Вони побралися через тиждень після його звільнення з армії. А минуло два тижні, і він записався в лави поліцейських в управління поліції Атланти. Джина закінчила школу медсестер при баптистському коледжі штату Джорджія і влаштувалася на хорошу роботу в лікарні імені Кроуфорда Лонґа. Через два роки вона перейшла у лікарню Підмонт, де платили більше. Майкл отримав золоту відзнаку і підвищення — з патрульного в Ґрейді його перевели до відділу моралі, з відповідним підвищенням зарплатні. Їхнє життя складалося краще, ніж Майкл коли-небудь мріяв. Вони купили будинок на півночі Атланти, почали відкладати гроші на чорний день, планували народити дитину чи двох дітей, щоб стати справжньою сім’єю. Потім з’явився Тім.

Він був тихим немовлям, але в його великих блакитних оченятах Майкл бачив іскорку. Пригортаючи Тіма до себе вперше, він відчув, наче тримає в руках своє серце. Те, що з малюком щось негаразд, першою помітила Барбара, Джинина мати. Він ніколи не плакав. Не вступав у контакт. Годинами міг сидіти, втупившись у стіну. Майкл боровся за нього щосили, проте лікар підтвердив підозри Барбари. На якомусь етапі Джининої вагітності Тіму забракло кисню. Його мозок не розвиватиметься, назавжди залишиться мозком шестирічної дитини. Вони не знали, чому і як, проте так сталося.

Майкл завжди недолюблював Барбару, а після Тімового діагнозу люто її зненавидів. Нічого особливого в цьому не було (у чоловіків заведено ненавидіти тещ), але вона завжди вважала, що її дочка могла знайти собі когось кращого, і тепер вину за проблеми з Тімом покладала на Майкла. Вона була якоюсь релігійною фанатичкою, готовою добачити найменшу порошинку в чужому оці та впритул не помічати колоди у своєму. Для неї склянка була не просто наполовину порожня: склянка була наполовину порожня, і за це вони всі горітимуть у пеклі.

— Тіме? — погукав Майкл, обходячи будинок і дорогою натягаючи на себе футболку. — Синку, ти де?

З-за канапи долинуло хихотіння, проте Майкл удав, що нічого не почув, і пішов далі, у кухню.

— Де ж це наш Тім? — запитав він, помічаючи, що його син розсипав по всьому столі цілу пачку пластівців «Чиріоз»[2].

Тімова синя миска була по вінця повна молока, і перед внутрішнім зором Майкла на мить промайнула картина: червоний-червоний рот Аліші Монро, наповнений її кров’ю.

— Гав! — крикнув Тім, хапаючи Майкла обома руками ззаду за пояс.

Майкл перелякано сіпнувся, хоча Тім робив це практично щоранку. Серце важко гупало в грудях, коли він взяв сина на руки. Тіму було вже вісім років, заважкий, щоб брати на руки, проте Майклу дуже хотілося це зробити. Він погладив синів чубчик.

— Тобі добре спалося, маленький?

Тім кивнув, ухиляючись від Майклової руки і штовхаючи батька в плече, щоб поставив на землю.

— Поприбираймо цей гармидер, поки Ба-Ба не прийшла, — запропонував він, згрібаючи пластівці в долоню і вкидаючи їх назад у коробку.

Барбара приходила в робочі дні, щоб глядіти Тіма. Вона водила його в школу, забирала зі школи, перевіряла, чи він пообідав і чи виконав домашні завдання. Загалом проводила з ним більше часу, ніж Майкл чи Джина, та особливого вибору вони не мали.

— Ба-Ба не сподобається цей безлад, — сказав Майкл.

— Угу, — погодився Тім.

Він сидів на столі, підібгавши під себе ноги. Ширінка штанів його піжами зі Спайдерменом була розстібнута.

— Друзяко, заховай своє хазяйство, — зробив сину зауваження Майкл, і на нього накотила хвиля смутку, поки він дивився, як Тім незграбно вовтузиться з ґудзиками. Та він відігнав від себе сумні думки.

Майкл був єдиною дитиною у батьків, тож його балували, як могли. Коли з’явився Тім, він не знав нічого про догляд за немовлятами. Поміняти йому підгузок було чимось соромітним — це треба зробити якнайшвидше і поменше доторків. А тепер Майкл думав тільки про те, що за кілька років Тім досягне підліткового віку. Його тіло ростиме, змінюватиметься, хлопчик поволі перетвориться на чоловіка, та розум так ніколи й не наздожене тіло. Він ніколи не дізнається, як воно — кохатися з жінкою, як скористатися знаряддям, яке дав йому Бог, щоб давати насолоду іншій людині. Він ніколи не матиме власних дітей. Тім ніколи не зазнає радощів і щему в серці від батьківства.

— Хто це тут насмітив? — запитала Джина. Вона зайшла в кухню, вбрана у блакитний шовковий халат, який подарував їй Майкл на Різдво, із закрученим банним рушником на голові. — Це ти насмітив, га? — жартома насварила вона Тіма, взяла його за підборіддя і поцілувала в губи. — Ба-Ба це не сподобається.

Майкл потай підозрював, що його дитина просто не здатна називати Барбару бабусею, як вона того хотіла.

Тім узявся допомагати в прибиранні, та тільки ще більше насмітив.

— Ой-ой. — Він опустився на коліна і став визбирувати кружальця «Чиріоз» по одному, голосно їх рахуючи і віддаючи матері.

— Ти хоч сьогодні ввечері прийдеш раніше? — спитала Джина.

— Я ж тобі казав, у мене справа.

— У барі? — поцікавилася вона, і він повернувся до неї спиною, щоб витягнути з шафки кілька чашок.

Минулого вечора він був надто заведений, щоб одразу йти додому. Лео запропонував перехилити по чарчині, обговорити справу, й Майкл ухопився за цю пропозицію, щоб мати виправдання закинутися кількома бурбонами й зняти стрес від побаченого.

— Одинадцять… — лічив Тім. — Дванадцять…

— Від тебе тхне, як од попільнички, — зауважила Джина.

— Я не курив.

— А я не сказала, що курив. — Вона вкинула жменю пластівців у коробку і простягнула сину руку за наступною порцією.

— Чотирнадцять… — продовжував Тім.

— Мені потрібен був час. — Майкл розлив каву в чашки. — Лео хотів поговорити про справу.

— Лео хотів мати привід нажертися до всирачки.

— Ой-ой, — проспівав Тім.

— Пробач, маленький, — перепросила Джина сина, а тоді сказала вже значно м’якшим тоном: — Ти пропустив число. Куди поділося тринадцять?

Тім стенув плечима. Поки що він міг лічити лише до двадцяти восьми, та Джина завжди дбала про те, щоб він жодної цифри не пропускав.

— Іди вдягнися, Ба-Ба скоро прийде, — сказала вона сину.

Тім підвівся і пострибав геть з кухні, перестрибуючи з однієї ноги на іншу.

Джина вкинула пластівці в коробку і зі стогоном сіла. На цих вихідних вона відпрацювала подвійну зміну, щоб заробити трохи більше грошей. День ще навіть не почався, а вигляд у неї вже був геть змучений.

— Важке чергування? — запитав Майкл.

Вона сьорбнула кави й подивилася на нього крізь пару, що курилася над чашкою.

— Мені потрібні гроші на