Олександр Сергійович Подерв'янський - Африка, сни

не напрасно. Ми — вчені, питки та казні — то не наше діло, але кал, але уроди… Давно про­йшли, шановні, ті часи, коли цар Петро імпортував уродів за шалену валюту. Тепер маємо своїх — і розробляєм все нові і нові моделі. По-перше, ми тепер незалежні від Заходу — і економія, а ви лізете тут з своєю красотою, ви нікому не потрібні. Перш за все тому, шо не цікаві, у вас нема аномалій, ви просто нудна тварина, у якої все на місці! Той, хто вас робив, — не вчений!

Збуджено жестікуліруя палочкой з калом, Соломон Самсонович задіває крокодила з імпортними наклєйками, який тихо висів над головами в товариства. Зі страшним грюкотом крокодил пада прямо на голову Мурзіку, який з диким нявчанням злякано стриба прямо в бичачий пузир, яким затягнуте убоге вікно. Мурзік, заплутавшись у пузирі, вивалюється в страшну непривітну природу, з якої інколи продовжує доноситись його несамовите нявчання. Крокодил залишається лежати на столі, їбало в крокодила під час удара розкрилося, як кришка в чамайдана. Возбуждьонний Соломон Самсонович кида палочку з гавном крокодилу в гризло і захлопує його кошмарну щелепу.

Соломон Самсонович: Ну, як я йому врізав, цьому хвастунові?

Африкан Свиридович: Та не кажи, ці коти вже заїбали, я їх усіх віддав би на мило!

Баба Химка: Він, клятий, мишей зовсім не чіпа, каже, шо з мишами треба поводитись так, як хочеш, шоб миші поводились з тобою…

Соломон Самсонович: Ти диви, Толстого читав!

Свирид Опанасович: Топити треба.

Голос з сіней: Не треба.

Входять мишки — Вєра і Надєжда. При першому ж погляді на них становиться ясно, чому Мурзік увльокся Толстим. Це здоровенні тварюки із частоколом зубів і великими крилами за плечима. Вєра і Надєжда дуже нагадують страшних птєродактилів тріасового періода і ведуть себе соотвєтствєнно.

Вєра: Не треба того ублюдка топить, як трохи підросте та зажиріє, ми з Надєю його з’їмо.

Надєжда: Блядь, сука буду!

Надєжда вийма з-за вуха бичок і розкурює його. Обидві бляді сидять, розкарячившись, поклавши голі хвости на стола, чухають собі пизди, матюкаються і плюють на підлогу.

Африкан Свиридович(сам до себе): Ой-ой-ой! Які падорви пратівні! Ой, як страшно! Ну, я, пожалуй, пайду…

Вєра: Сідєть була команда, блядь!

Африкан Свиридович(сам до себе): Ай! Як страшно! Ви нє пєрєживайтє, я уйду по-англійські…

І з цими словами Африкан Свиридович хоче лізти в вікно. Він так бздить Вєри і Надєжди, шо, очевидно, хуйово сообража.

Соломон Самсонович: Африкан Свиридович, нє тєряйтє чєловєчєское ліцо. Хуй їм в рот, тим блядям, лізьте в двері!

Вся ця героїчна тірада пропада даром.

Африкан Свиридович, преодолівши бар’єр підвіконня, зника в дикій природі.

Надєжда: Ну кому це чмо нада? Шо він про себе вообража? Я сьодні так наїлася, шо дивиться на нього не можу!

Валька: Тато завжди такий, так сидять, пиздять собі, як нормальні, а потім раптом як почнуть кричати та боятися. А чого боятися? Чи бзди, чи не бзди, однаково здохнем…

Вєра: Може, в його совість не чиста?..

Валька: Ну, про совість нічого не скажу, бо не бачила.

Соломон Самсонович: Щас врем’я таке дурне, у всіх нєрви, всі лікуються, якіхось прізраків та фантомів бачать, а я от скіки живу — жодного не бачив. А ви, діду?

Свирид Опанасович: Один раз, як малий був і на леваді кози пас, то з лісу виїзжають четверо, всі на конях, худі і голі. Всі з косами, а в одного ще вєси магазинні. Мабуть, шо по сіно поїхали, тіки от віси нахуя?

Валька: А сіно взвєшивать.

Соломон Самсонович: Та! Та хіба це фантоми, то хуйня, а не фантоми. Якісь казли з дурдому втекли, або ви, діду, десь чарку йобнули чи укололись харашо…

Свирид Опанасович: Тада цим не увлєкалісь, тада порядок був!..

Свирид Опанасович встає і затика сокиру за пояс. Тепер стає видно, шо ззаду у Свирида Опанасовича стирчить здоровенний рудий хвіст, як у сеттера.

Свирид Опанасович(до Химки): Ходімо, стара.

Соломон Самсонович: Куда ви, діду?

Свирид Опанасович: Рєпку треба витягнуть, здорова, клята, виросла, як клуня!

Валька: Треба Джека й Мурзіка позвати…

Валька тіка з хати. Мишкі — Вєра і Надєжда, баба Химка і Свирид Опанасович ідуть за нею. Соломон Самсонович один лишається в хаті. Він дістає з крокодила обісрану паличку і продовжує чистить з себе гівно під удалі звуки старовинної пісні «Дубінушка», ісполнєнієм якої обично супроводжуються фізичні зусилля любителів колективного катарсису.

ЗАВІСА.

П’ять хвилин на роздуми

П’єса без дійових осіб

На сцені середньовічна ратуша, зроблена в стилі сталінського бароко. На ратуші великий годинник із знаками Зодіаку та різною іншою хуйньою. Посередині годинника стирчать гарні скульптури робітника і колгоспниці. В руках у робітника — молоток, в руках у колгоспниці — серп.

Стрілки на годиннику показують без п’яти дванадцять. Перед ратушею великий майдан, на майдані натовп. Натовп терпляче слухає набридливе тікання годинника, уважно спостерігаючи красіві золоті стрілки, зроблені в виді гарних пшеничних колосків.

Повільно спливає одна, друга, третя, четверта хвилина. Коли, нарешті, стрілки з колосками наближаються до цифри дванадцять, натовп іздає страшне статеве мичання, і, одночасно з тим, красивий золотий робітник на годиннику з усією силою пиздить молотком по пиці гарну золоту колгоспницю, яка, в свою чергу, пиздить робітника серпом по яйцях.

Роздається голосний дзвін. Статеве мичання натовпу переходить у страшне ревіння. І саме в цю мить дверцята на годиннику відчиняються, і з них виходить Сталін.

Він позолочений і пофарбований. В одній руці у нього трубка, в другій — знак Зодіаку. Зі рта Сталіна іде дим. За Сталіним виходять Малєнков, Каганович, Ворошилов, Будьонний, Хрущьов, Берія і інші — всього дванадцять штук. Всі вони, за винятком Хрущьова, тримають в руках знаки Зодіаку. У Хрущьова в руці — здоровенна кукурудза. Під звуки приємної часової музики вони пропливають з одного віконця в друге. Годинник б’є дванадцять разів. З останнім ударом дверцята на годиннику страшно захлопуються і натовп пада на коліна. Серед мертвої тиші чути приємний кацапський голос:

«Масковскоє врємя — двєнадцать часов».

ЗАВІСА.

Дохуя масла

На сцені стоїть гидко разкрашений кіоск з продавцем внутрі, біля кіоска стоїть купка мудил і жде трамвая. Раптом прибігає захеканий мудило і врізується головою в кіоск.

Мудило в цигейковій шапці: Што такоє? Што, спокойно ходіть нє можетє?

Захеканий мудило(лежачі долі): Там дохуя масла!

Всі мудила: Де?

Захеканий мудило: Там! (Помирає.)

Вбігає другий мудило, він кулею прошиває стоячих мудил і зникає.

Мудило в картузі(шуткує): Скорость охуєва­юща!

Мудила, які стоять поруч, тупо сміються.

Мудило в блєстящєму пальті(впевнено і різко): Там масла дохуя!

Мудило в блєстящєму пальті зникає в напрямі, в якому, на його думку, знаходиться дохуя масла.

Мудило в спортивних штанцях з авоською: Люда, шо ми стоїмо? Щас, знаєш, скіки долбойобів набіжить?

Мудило в спортивних штанцях і Люда зникають.

Вбігає зразу п’ять здоровенних мудил, вони несуть мішки, повні масла, а в зубах у кожного стирчить по цілій пачці. Мудила насилу совають