Ян Потоцький - Рукопис, знайдений у Сараґосі

Дорогий Альфонсе, ти не повіриш, якою гидкою стала для нас ваша релігія, як ми зненавиділи її служителів. Зате, з іншого боку, доля й нещастя роду, кров якого плине в наших жилах, надзвичайно цікавили нас. То ми захоплювалися Саїдом Ґомелесом, який зазнавав мук у в’язницях інквізиції, а то його племінником Леїссом, який довго жив у горах диким життям, що мало відрізнялося від життя хижих звірів. Такі описи пробудили в нас захоплення чоловіками, ми хотіли їх бачити й часто виходили на садову терасу, щоби хоч здалеку подивитися на моряків на озері Ґоллета чи на правовірних, що поспішали до купальні Хамам-Неф. І хоча ми не забували уроків закоханого Меджнуна, але відтоді ніколи більше їх не повторювали. Я навіть гадала, що в моєму почутті до сестри зовсім вже згасла пристрасть, як раптом новий випадок переконав мене, що я помилялася.

Якось наша мати привела до нас принцесу з Тафілету, жінку похилого віку. Ми прийняли її якомога краще. Після відвідин мати сповістила мені, що принцеса просить моєї руки для свого сина, а сестра моя призначена в дружини одному з Ґомелесів. Ця звістка вразила нас наче громом. Спершу ми не могли вимовити жодного слова, пізніше лихо розлучення так виразно постало перед нами, що ми запали в найглибший відчай. Ми видирали собі волосся, і весь сераль був переповнений нашими криками. Нарешті, коли ознаки наших душевних страждань почали переходити в шаленство, наша мати, перелякавшись, обіцяла не примушувати нас і присяглася, що ми або залишимося в дівоцтві, або вийдемо заміж за одного й того ж чоловіка. Ці обіцянки трохи нас заспокоїли.

Невдовзі після того мати прийшла повідомити нас, що говорила з главою нашого роду, і той дозволив, щоб нас видали за одного чоловіка, якщо він походитиме з роду Ґомелесів.

Ми нічого не сказали на це, але думка, щоб мати одного чоловіка, з кожним днем усе більше приваблювала нас. До того часу ми не бачили ані старих, ані молодих чоловіків, хіба що дуже здалеку; але оскільки молоді жінки здавалися нам приємнішими від старих, то ми прагнули, щоб наш чоловік так само був молодим. Ми сподівалися, що він зуміє розтлумачити нам деякі фраґменти з книжки Бен-Омара, яких ми самі не могли зрозуміти.

Тут Зібельда перервала сестру й, стискаючи мене в обіймах, сказала:

— Любий Альфонсе, чому ж ти не мусульманин! Яка б я була щаслива бачити тебе на лоні Еміни, брати участь у ваших любощах і поєднуватися з вами в обіймах! У нашому домі, як і в родині Пророка, нащадки по жіночій лінії мають такі самі права, як і лінія чоловіча, тож від тебе тільки може залежати, щоб стати главою нашого роду, який вже почав занепадати. Для цього вистачило б лиш відкрити своє серце чистим променям нашої віри.

Ці слова здалися мені такими схожими на диявольські спокуси, що я лиш приглядався, чи не побачу слідів ріжків на прекрасному чолі Зібельди. Я пробурмотів кілька слів про святість нашої релігії. Обидві сестри відсахнулися від мене. Обличчя Еміни набрало поважного виразу, і прекрасна мавританка продовжила так:

— Сеньйоре Альфонсе, я надто довго розповідала про себе й про Зібельду. Це не входило в мої наміри; я присіла біля тебе, щоб розповісти тобі різні речі про рід Ґомелесів, з якого ти походиш по жіночій лінії. І ось про що я хотіла, аби ти знав:

Історія замку Кассар-Ґомелес

Першим главою нашого роду був Масуд Бен-Тахер, брат Юсуфа Бен-Тахера, який увійшов в Іспанію на чолі арабів і дав своє ім’я горі Джебаль-Тахер, або, як ви вимовляєте, Ґібралтар. Масуд, який значною мірою посприяв успіхам арабської зброї, дістав від каліфа Багдада верховенство над Ґранадою і правив нею аж до смерті свого брата. Він би й довше залишався на цій посаді, бо його дуже шанували як мусульмани, так і мозараби, тобто християни, які там залишалися під владою маврів, але мав він могутніх ворогів у Багдаді, які очорнили його в очах каліфа. Він довідався, що загибель його є неминучою, і вирішив піти сам. Тож зібрав жменьку вірних людей і вирушив в Альпухари, які, як ти знаєш, є продовженням Сьєрра-Морени й відділяють королівство Ґранаду від королівства Валенсії.

Візиґоти, у яких ми відібрали Іспанію, так ніколи й не проникли в Альпухари; більшість долин були зовсім безлюдними. Лише в трьох із них жили нащадки давнього іберійського народу, що звалися турдули. Не знали вони ані Магомета, ані твого Пророка Назарейського; основи їхньої релігії і законів містилися в піснях, які батьки переказували дітям. Колись вони мали книги, які всі з часом пропали.

Масуд підкорив турдулів, радше переконуючи їх, ніж вдаючись до сили, вивчив їхню мову й навчив їх основам ісламу. Обидва народи змішалися через взаємні шлюби, і саме цьому поєднанню племен, а також повітрю гір, завдячуємо ми з сестрою тим живим кольором шкіри, яким відзначаються доньки Ґомелесів. Щоправда, можна й серед маврів зустріти багато білих жінок, але вони, як правило, бліді.

Масуд прийняв титул шейха й наказав збудувати укріплений замок, який назвав Кассар-Ґомелес. Більше суддя, ніж володар своїх людей, Масуд був приступний для кожного, двері його були однаково відчинені для всіх, і тільки в останню п’ятницю кожного місяця він прощався з родиною, сходів у замкові підземелля й цілий тиждень там пропадав. Ці зникнення стали підставою найрізноманітніших припущень. Одні вважали, що шейх веде розмови з Дванадцятим імамом, який має з’явитися перед кінцем світу; інші — що в підземеллі сидить ув’язнений Антихрист; нарешті ще інші переконували, що сім сплячих братів спочивають там разом зі своїм вірним псом Калебом. Шейх ніяк не зважав на ці здогадки й правив своїм народом, поки йому вистачало сил. Під кінець він вибрав найрозумнішого з усіх, призначив його наступником, віддав йому ключ від підземелля, сам же зробився пустельником і прожив ще багато років.

Новий шейх правив у дусі свого попередника й також зникав у останню п’ятницю кожного місяця. Такий стан речей тривав до того часу, поки Кордова не отримала своїх каліфів, цілком незалежних від правителів Багдада. У ті часи верховинці Альпухари, які брали активну участь у тих змінах, почали селитися на рівнинах, де невдовзі стали відомими під іменем Абенсерраґів. Інші ж, які залишалися вірними шейхові з Кассар-Ґомелеса, зберегли ім’я Ґомелесів.

Тим часом Абенсерраґи викупили