Алина Фенчак - Як Мар'яна війну переживала , Алина Фенчак

РОЗДІЛ 5 Почуття Командира

Кожен день на передовій був схожий на попередній. Постійні тренування, патрулі, напади, але, попри все, в очах Мар’яни не зникала рішучість. Вона стала частиною команди, і їхня підтримка була їй дуже важлива. Всі були готові один за одного, навіть коли на горизонті не було видимої перемоги.

З командиром, Андрієм, все змінилося. Спочатку це були просто командні відносини — він завжди був строгим, а вона намагалася робити все якнайкраще. Але з часом, у тих коротких перервах, коли не було боїв, вони почали розмовляти. Спочатку про стратегії, про те, як краще діяти в разі наступу, але поступово їхні розмови ставали особистішими.

Андрій почав помічати, що Мар’яна — не тільки сильна та рішуча, але й дуже людяна. Вона підтримувала інших, навіть коли сама була виснажена. Її здатність залишатися сильною навіть у найскладніші моменти змусила його по-новому поглянути на неї.

— Ти не схожа на інших, Мар’яно, — сказав він якось увечері, коли вони сиділи разом біля вогнища, дивлячись на темне небо.

Мар’яна подивилася на нього, не зовсім розуміючи, до чого він веде.

— В чому саме? — запитала вона, трохи зніяковівши.

— В твоїй здатності залишатися собою навіть у такій ситуації. Ти не здаєшся, не жалкуєш, не відступаєш. І мені це імпонує.

Мар’яна не знала, що відповісти, тому просто посміхнулася і мовчала. Вона відчувала, як в її серці щось тремтить, але не могла зрозуміти, що саме.

З кожним наступним днем їхня близькість зростала. Андрій став більш відкритим, він все частіше шукав її в моменти тиші. Мар’яна, зі свого боку, також відчувала, що між ними щось більше, ніж просто командний дух. Це була тонка межа, яку важко було переступити, але вона відчувала, що ці почуття неможливо ігнорувати.

Один із важких днів на позиціях закінчився, і вони знову мали кілька годин на відпочинок. Андрій підійшов до Мар’яни, коли вона сиділа на землі, облизуючи поранену руку.

— Ти можеш дати собі перепочинок, Мар’яно, — сказав він, саджаючи біля неї.

Вона знову подивилася на нього, і цього разу її погляд був іншими, ніж зазвичай — з цікавістю, з нерозумінням, з очікуванням. Їхні погляди зустрілися, і на мить все навколо замовкло. Він був так близько, і вона могла відчути його запах, його присутність.

— Не можу дозволити собі відпочити, — відповіла вона після паузи. — Є інші, хто потребує допомоги.

Андрій нахилився і ніжно провів пальцями по її волоссю, ніби намагаючись заспокоїти її.

— Мар’яно, іноді важливо відпустити все і просто бути. Ти не можеш все зробити сама.

Її серце прискорилося. Це був той момент, коли вона розуміла, що щось змінилося. Щось між ними.

— І ти мене не покидаєш? — прошепотіла вона, не впевнена в тому, що говорить.

Андрій затримав погляд на її обличчі і тихо відповів:

— Не покину. Ніколи.

Їхні губи зустрілися на мить, і цей поцілунок став моментом, який змінив усе. 

Наступного дня, після короткої ночі, Мар’яна прокинулася і побачила Андрія біля свого ліжка. Він сидів тихо, спостерігаючи за нею.

— Як ти? — запитав він, коли вона відкрила очі.

Мар’яна сіла і подивилася на нього.

— Краще, — відповіла вона, відчуваючи, як її серце калатає ще сильніше. — Ти як?

Андрій усміхнувся.

— Я тут не для того, щоб турбувати тебе. Я тут, щоб бути з тобою. І я не відступлю. Не тепер.

Мар’яна не знала, що сказати. Всі її почуття плуталися в голові, але одне було ясним — її серце тепер належало йому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍