Moon Grey - Нейрончик. Перерва на війну., Moon Grey

Сердечні спогади

Серце помовчало, подало запит на спогади, що миттю, ледь помітними електричним імпульсом пронісся до Мізків, а вже звідти, з окремої скриньки Роду Серцевих побігли малі нейрончики, що несли спогади. Цей ланцюжок рухався, притягуючись до Серця, тьмяним світлом в протилежнім напрямку руху всих нинішніх думок. Біоелектричні процеси притягування спогадів поступово утворили навколо м’язистого та Нейрончика своє електромагнітне поле.

В цім полі відбувались минулі події. Вони сприймались Серцем та Нейрончиком по-різному. Серце щемливо пустило сльозу. Його реакція була «близька до серця», як учасника подій, адже це  рідний набір «+» та «-», який притаманний його роду. А Нейрончик сприйняв це як спостерігач. Щось схвилювало його, щось ні, бо якісь «набори» співпали, якісь ні.

Це як наче вивчаєш іноземну мову, знаєш кілька слів і коли їх чуєш –радієш. А незнайомі слова, ще не вивчені, сприймаються як безсмаковий потік. Зате потім, коли вивчиш іноземну мову, вона стає наче своя, і вже емоції радості не проявляються з хвилюванням. Тобто, зі спостерігача, стаєш учасником.

Так от, вплив минулого, що відбувалось в нинішньому, був однаковим– події відтворювались. Вони проходили крізь Серце та Нейрончика і мали фіксацію як приклад поведінки в ситуації.

Саме цей процес - відтворення минулого в нинішнім і стає майбутнім в історії життя- фоном сприйняття всього, що відбувається довкола. На основі спогадів складається власний асоціативний ланцюг висновок. Тому так важливо пам’ятати саме свою історію. Бачити в тих історіях себе, свій Рід. Обирати найкраще та найвідповідніше по ситуації. Вигідне, в обміні і без шкоди іншим.

От тому Нейрончик і прагнув урізноманітнити джерела інформації. Щоб був більший вибір.

Серце почало оповідати:

- В родині моєї матері були батько та мати, ще брат і сестра. В родині мого батька теж були батько і мати. Але він ріс одинаком.

Нейрончик чистоти коливався на електричнім полі споминів і йому відкрилась картинка. Це «коник» Гіпокамп в лімбічній системі головного Мозку увімкнув проектор і почав трансляцію.

- Наче в 3D VR , - захоплено прошепотів Нейрончик.

- Авжеж, гарно транслює. – Серце було трішки схвильоване, додало- я буду коментувати.

- Добре.

Серце продовжило:

- Якось, вже дорослими, мої мати та батько зустрілися і тоді зійшлися всі серця у свято весілля. Виникла дуже емоційна атмосфера свята і створилось електромагнітне поле, яке і було записане в просторі місця події. Це місце, звісно, зберегло цю особливу енергію свята в присутніх там предметах, в самому собі, тобто земельній ділянці, будівлі та трішки поділилось своїм станом з усима присутніми живими. Так і вбудувались, чи може, в кого й зависли в Тонких Тілах інформативні дані про кожну мить тієї події.

- Наче світлини?

- Наче світлини.
Так от, це відбулося і мої батько та мати вже несли ці «+» та «-» споминів цього свята в своєму Електромагнітнім Полі Сім’ї, і, звісно, що я теж маю електромагнітний заряд тієї події. А ще з  генетичного потенціалу я маю спомини про моїх дідусів та бабусю.

- Перепрошую, - зупинив Нейрончик розповідь Серця. – Ти говориш про трьох дідусів та одну бабусю?

- Саме так. Батько був усиновлений другим батьком на рівні з рідним. Мого рідного батька мама загинула, а його батько разом з ним виїхав за кордон з країни, де згодом перетворюють всих, хто вразливий, на сіру масу виконавців системи. Ця система забирає молодняк і посилає згодом на вірну смерть чи дає коротке та обмежене життя.   

- Це не та країна, часом, що  … сусіди?

- Саме вона. Гонору ще того… -Серце хотіло було зайтись в калатанні, але передумало і продовжило. – Там, за кордоном, батько влаштувався на гарну роботу і якось познайомився з колегою, в якого була гарна мати, що не завадила саморозвитку свого сина.

Якось за чаєм мій дід запитав, чи думає її син одружуватись, бо вже, мабуть, час про сім’ю думати. А вона відповіла, що не втручається в його справи та плани, бо він дуже розумна людина, яка точно знає, що і кого хоче мати в своє життя.

- Розумна жінка. – Підмітив Нейрончик. – Це дуже важливо не втручатись в життя інших, спостерігати і інколи спрямовувати непомітно, щоб дитина мала власний досвід. Адже в кожного свої завдання в його житті.

- Отож бо. – Погодилось Серце і продовжило розповідь. - Чоловіки почали товаришувати. Далі мій батько, коли пішов у школу, почав запитувати про маму. Там вивчали різноманітні сімейні відносини за статевих ознак. Діда це спантеличило, адже він не жив змалечку в тій закордонній системі і він звернувся до колеги, друга, що жив там давно і знав Правила, Закони. Так за вечерею вони підняли цю тему вчотирьох: мій батько, мій дід, його друг та мама друга. Отоді мама друга запитала напряму в мого тата:

- А що тобі конкретно не вистачає?
І малий відповів:

- Теплих обіймів.

Серце знову пустило сльозу. Екранізація трішки задощила. Нейрончик спостерігав за голограмною від сліз картинкою відтворення наче крізь скло з величезними краплями, що десь поодиноко збігали донизу, а десь юрбились в великий потік і змивали чіткість сприйняття.

- Вибач, -затріпотіло Серце.

- Та нічого. Продовжуй, - промовив Нейрончик.

- Так от, - Серце повело розповідь далі, - тоді мама глянула на свого сина, а той вже підіймався з стільця і схопив малого, притис до грудей та так щиро, що аж очі в обох сповнились сліз від щастя. Батько малого, себто, мій дід, теж підхопивсь і обійняв їх обох. Так, після тривалого спілкування та просто дружби, двоє друзів переїхали в окремий величезний будинок. Зареєстрували відносини і з тих пір у мене три діда і мені було в кого навчитись сили, мужності, терпіння і обіймів, щирих, теплих, що наче масаж для М’язів зі свічками та ароматом конвалії і бузку.

- О! Я дуже люблю ці пахощі! – Вигукнув Нейрончик.

- Авжеж, любиш, - Серце хмикнуло собі під носа, - ще б не любив, коли я все це обираю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍