Маринка Черемних - Пароль підібраний- ти мій!, Маринка Черемних

3 частина. Аліса

- Мишко, ти чого? Все буде добре, не плач- своїми великими долонями Вадим витер моє обличчя та великими пальцями почав стирати сльози.- Ти головне нікому не кажи про те, що ти будеш жити у іншому районі, домовилися?

- Вадиме, ти як собі це уявляєш?!- крикнула я.- Ти викрав мене з власного будинку в одній піжамі, тепер везеш невідомо куди, знаєш все про день аварії, в якій загинула моя мама, хочеш вбити мого батька. Я взагалі нічого не розумію

- Не кричи, заспокойся- холодним тоном гаркнув він, а тоді спокійніше додав:- Я ніколи не викрадав жінок без причини. Ти мені потрібна, щоб твій святий татко зробив все для того, щоб припинив спроби заволодіти містом. Розумієш?- Вадим не прибирав руки з моїх щік, сльози більше не текли

- Ти хочеш його знищити?- мені було абсолютно байдуже на батька, він зробив багато поганих справ незаконним шляхом та продовжує це робити. А якщо він ще й причетний до вбивства моєї мами- я за себе не відповідаю!

- Хочу, всі в цьому місті це знають- коротко, але ясно для мене відповів Вадим

- Я теж хочу його стерти з лиця землі- за ці години перебування з ним я зрозуміла, що з ним краще бути відвертою та нічого не приховувати, окрім тих забутих давно почуттів, які він у мене вже почав викликати. Закохуватися ще раз заборонено, Алісо!!!

- Добре, що наші бажання співпадають, мишко- чоловік ледь помітно посміхнувся. Здається, що він рідко посміхається, а може і взагалі ніколи, але я збережу в голові назавжди момент, коли він посміхнувся мені на всі 32 в кімнаті. А його ямочки на щоках- це щось

- Якщо ти сказав, що я вже сюди не повернуся, як мені далі бути з навчанням? Я ж не знаю на скільки затримаюся в тебе- я так не хотіла йти на пари у вересні, що це жах. Медицина- це не моє

- Ти ж у медичному?- я кивнула позитивно.- Далеко добиратися, але я щось придумаю- поклав руки на кермо та вже хотів заводити автомобіль, але я його зупинила

- Вадиме, я...- несподівано для себе вхопила його за руку та стиснула,- я ненавиджу медицину і не хочу продовжувати навчання- його погляд детально вивчав обличчя

- А на кого хочеш?

- На психолога, або вчителя молодших класів

- А на поліцейського?- мені подобається цей легкий та невимушений діалог між нами

- О, ні, дякую, це не моє- я підняла руки та посміхнулася. Долоня Вадима лягла на мою щоку та погладжувала її, ми дивилися очі в очі хвилин 10 та мовчали. Чоловік першим порушив мовчанку:

- Я щось придумаю, обіцяю тобі. І пам'ятай- ніхто не повинен знати про те, де ти будеш знаходитися. Єдина людина- Олексій. Знаю, що він тобі дорога людина, тому до нього та твоєї сестри буде приставлена охорона. Не знаю, коли ти його побачиш, бо стан, в якому я і тепер вже ти опинилися не з найкращих- чоловік прибрав свою долоню, завів кермо та виїхав на трасу

- Дякую велике за охорону для них, вони мені дуже дорогі. Ще й їх я не готова втратити, це надто боляче- тихо промовила я та опустила очі на свої стегна.- А ось що мені робити з одягом та телефоном?

- Завтра поїдеш на шопінг, але не сама, охорона буде з тобою і ще одна важлива людина для мене. Твоє завдання накупити все необхідне і телефон в тому числі- Вадим звернув вправо на пусту рівну дорогу. Ми проїхали ще 2 кілометри та зупинилися біля великого двохповерхового будинку з високими чорними воротами, які автоматично відкрилися і ми заїхали на територію, на якій було багато туй, кущів троянд та гортензій. До речі, троянди та гортензії- мої улюблені квіти.

Ми мовчки вийшли з машини та попрямували до входу у будинок. Було тихо. Вадим ввімкнув світло у вітальні і я змогла трішки роздивитися її. Великий диван сірого кольору, телевізор, прикріплений до стіни, 5 вазонів з якимись невідомими мені рослинами, велике вікно, яке зараз закрите світло-сірими шторами. Кухня у чорно-білих тонах дуже пасувала до вітальні. Я сіла на диван та почула якийсь біг з коридору

- Вадим, ти приїхав, ура- дівчинка приблизно таких же років як моя Єва застрибнула як мавпеня йому на руки

- Яно, пізня ніч на вулиці, ти чому і досі не спиш?- запитав у неї чоловік

- Не спиться, і до речі, ти мені обіцяв прочитати казку про Рапунцель, а ти взяв, забув про мене і поїхав десь- ображено сказала дівчинка

- Моя принцеса, я ніколи про тебе не забував, просто були невідкладні справи- чоловік перевів на мене погляд, я ж увесь цей час спостерігала за цими двома. Хм, вони не схожі, отже не його дочка, тоді хто?

- А знаєш що? Тобі зараз казку почитає ось ця дівична, добре?- він кивнув у мій бік і мала перевела погляд на мене. Її волосся було каштанове, мала пухкенькі рожеві щічки, маленькі губки та блакитні очі. На ній була одягнена кумедна рожева піжама з поні. Вона злізла з рук Вадима та підійшла до мене

- Привіт- привіталася я до неї,- я Аліса, а ти?

- Добрий вечір. Я Яна- вона вклала свою маленьку долоньку у мою руку.- Ти справді мені почитаєш?

- Ну звісно- не розгубилася я та погладила її по волоссю

- Клас, а то Вадим мені вже місяць обіцяє, а так нічого і не читає

- Яно- протягнув чоловік та відпив води зі стакана

- Все гаразд. Ну тоді ходімо, бо таким маленьким діткам вже час спати- я торкнулася її носика пальцем і вона потянула мене за руку. Ми пройшли повз Вадима, який тихо сказав мені на вухо:

- Буду чекати тебе у своєму кабінеті, знайдеш дуже швидко- я мовчки кивнула та пішла до кімнати з його... я навіть не знаю, хто вона йому. Ми зайшли до спальні, вона швидко нирнула під ковдру та чекала моєї розповіді про Рапунцель. Закінчивши казку, я прикрила її ковдрою та пішла на пошуки кабінету. На другий поверх піти... не думаю, що там його кабінет. Вийшла з кімнати та вирішила повернути направо. Ледь помітне світло горіло у одній з кімнат, і то був кабінет. Я легенько постукала:

- Заходь- почула холодний голос Вадима і по тілу відразу ж побігли табуни мурах. Для його охорони- це звичний тон, який вони звикли чути, а от для мене ні. Я зайшла та закрила двері. Кабінет був чорно-сірий, великий стіл, 4 стільця біля нього, чорний середнього розміру диван, висока полиця, на якій було багато тек з документами. Чоловік сидів у своєму кріслі... без футболки. І ось тут мені не на жарт стало не по собі. Якого біса відбувається?!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍