Герой Переказу - Бреннах, Герой Переказу

Частина 5. Печать Імператриці

Частина 5. Печать Імператриці

Кальрадія завжди була у вогні.

Покоління змінювали одне одного, та війна ніколи не припинялася.

Колись могутня Імперія Кальрадія простягалася від суворих північних земель Стургії до сонячних пустель Асераїв і від холодного Вландійського узбережжя на заході до степів Кузаїтів на сході.

Її легіони завоювали майже весь континент, знищивши старі королівства і підкоривши міста, які тисячоліттями були незалежними.

Але ніщо не вічне.

Після смерті Імператора Неретцеса імперія розкололася на три ворогуючі фракції:

Північну Імперію, яку очолив Люкон, один із колишніх генералів Неретцеса, що прагнув зберегти традиції старої Імперії.

Західну Імперію, під владою Гарія, воєначальника, що відкинув сенат і заявив, що Імперія потребує нової військової еліти.

Південну Імперію, якою правила Реджія – вдова Неретцеса, яка проголосила себе законною імператрицею і вимагала повернення трону її синові.

Громадянська війна охопила весь континент.

І тепер Бреннах, що завжди грав свою власну гру, вперше відчув, як ця війна простягла до нього руку...

Вогнище дотлівало. На околицях табору чулося потріскування багать, хропіння вартових і далекий крик якоїсь нічної тварини. Здавалося, що це буде чергова спокійна ніч. 
 

Але несподівано серед темряви з’явилися постаті. Вони йшли безшумно, у довгих плащах, ніби нічні примари. Охорона одразу насторожилася – по руху, по манері триматися було видно, що це не звичайні мандрівники. Під плащами блищала імперська сталь. Один із незнайомців ступив уперед і голосно заговорив:

— Де ваш ватажок? Ми шукаємо Бреннаха.

Ліс застиг у тиші. Кілька секунд ніхто не рухався, потім з найбільшого намету вийшов сам Бреннах. Його погляд був холодним і зосередженим. Імперець спокійно дістав сувій, запечатаний червоним воском. На печатці був двоголовий орел – символ імператорського дому.

— Тобі лист. Від Імператриці.

Бреннах повільно розірвав сургуч і розгорнув пергамент:
 

"Бреннах із Баттанії,

"Мені відомо про твої діяння. Я знаю про караван, що ти знищив на шляху до Невьянська, і знаю, що тепер тобою цікавиться Дертерт із Вландії. Я також знаю, що ти шукаєш своє місце у світі, балансуючи між тінню і світлом. Ти можеш обрати долю дрібного бандита, що ховається в лісах до своєї невідворотної смерті, або ж прийняти мою пропозицію...

Я пропоную тобі службу. На умовах найманця, поки що. Війна потребує сильних і сміливих. Я дам тобі золото, захист і нову мету. Ти зможеш діяти відкрито, не боячись переслідувань. Якщо ти відмовишся — твої злочини проти Кальрадійської Імперії не будуть забуті. Мої агенти сповістять кожного лорда Баттанії, Стургії, Вландії та інших королівств про твої діяння, і твій власний народ відвернеться від тебе.

Ти маєш рівно місяць, щоб зібрати сили і прибути в Лікарнон. Я чекатиму.

Імператриця Кальрадійської Імперії, Реджія."
 

Вибір без вибору

Бреннах перечитав лист двічі. Він розумів – це був не запит, не прохання, а наказ. Реджія тримала його міцно, мов вовк ягня. Він, звісно, міг відмовитися. Але тоді він буде вигнанцем у своїх рідних землях, що є великим позором для кожного Баттанця. Він не міг цього допустити.

Бреннах повільно стиснув папір у руках, дивлячись на тих, хто приніс йому цей ультиматум.

— Передайте Імператриці, що я з’явлюсь у Лікарноні через місяць.

Імперець кивнув і, не кажучи більше ні слова, розвернувся. Люди у плащах розчинилися у темряві так само тихо, як і з’явилися. Бреннах довго стояв на місці, дивлячись у ніч. Його шлях змінювався. 

Чи він цього хотів? Ні.

Чи був у нього вибір? Теж ні.

Тепер йому треба було збирати сили.

Бо якщо його знову хочуть використати як інструмент у війні, то він стане клинком, який ніхто не зможе контролювати...
 

Бреннах стояв на високому схилі, дивлячись на своїх людей. Він не був полководцем. Не був лордом чи бароном. Але він був ватажком. Його люди не служили за клятви чи честь. Вони йшли за ним, бо вірили, що під його проводом зможуть вижити та розбагатіти. І якщо доля готувала їм нову війну, то вони мали стати сильнішими.
 

Бреннах добре знав, що головна сила Баттанії — це її лісові воїни. Жоден лицар Вландії не витримував зливи стріл баттанських фіанів, які стріляли з-за дерев, змушуючи ворога повільно вмирати під тінню древніх лісів. Він зібрав кращих лучників у своїх рядах. Ті, хто не вмів стріляти, вчилися. Хто не міг натягнути тятиву — йшов займатися іншим ремеслом. Щодня він водив їх у ліси, змушуючи стріляти по рухомих мішенях, по темних силуетах у тумані, по цілях на ходу. Він навчав їх битися у заростях, використовувати підступність рельєфу, бути невидимими і смертоносними.

"Ми не лицарі. Ми не будемо стояти стіною перед кіннотою. Ми — вовки, що підкрадаються і рвуть горло, коли здобич цього не чекає." - постійно наголошував Бреннах.

Вовки його слухали. 

Вони навчалися. І коли минув місяць, п’ятдесят воїнів Баттанії стали загоном, що не боявся нікого.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍