Alina Pero - Агент Купідон, або Несподіване кохання Саші, Alina Pero

Я завжди думала, що моє місце за прилавком – це безпечна зона. Тут я просто продаю книги, роблю каву та ніяк не втручаюся в долі відвідувачів. Але ні. Завдяки «Агенту Купідону» моя зміна сьогодні перетворилася на поле бою.

Ярослав сидів за своїм звичним столиком біля вікна, зосереджено друкуючи щось у ноутбуці. Час від часу він відволікався, робив ковток кави й дивився у вікно. У нього була та сама загадкова, трохи відсторонена усмішка, яка завжди змушувала мене забувати, що я хотіла сказати.

— Отже, місія проста, — нагадав мені Кирило по телефону. — Підійдеш, заговориш. Без паніки.

— Без паніки? — я скептично глянула на слухавку. — Ти мене переоцінив.

— Саша, ти вже з ним спілкуєшся, рекомендуєш книги. Просто зроби розмову трохи особистішою.

— Особистішою?!

— Так. Наприклад, запитай, над чим він працює. Або скажи, що він сьогодні якийсь задумливий. Щось таке, щоб розмова пішла далі, ніж «Вам пакет потрібен?»

Я закотила очі.

— Якщо я облажаюсь, знай — я напишу в заповіті, що це твоя вина.

— Записав. Ну, вперед!

Я зробила глибокий вдих, кинула телефон у кишеню й взяла блокнот для замовлень. Мій шанс. Ярослав допив каву, тож логічно було підійти й запропонувати ще одну, правда?

Я випрямила спину й упевнено рушила до нього.

— Вам ще кави? — спитала я, намагаючись, щоб голос не видавав мою внутрішню істерику.

Ярослав підняв голову й подивився на мене.

— О, було б чудово. Тільки цього разу без цукру.

— Добре, — я кивнула, але всередині панікувала. Тепер треба було щось сказати, щоб розмова тривала!

Мозок гарячково перебирав варіанти. Запитай, над чим він працює!

— Над чим ви… ти… працюєш? — випалила я, збивши звертання.

— Над статтею, — відповів він, не звертаючи уваги на мою затримку. — Пишу про розвиток кібербезпеки.

— Ого, звучить серйозно, — кивнула я, хоч уявлення не мала, що сказати далі.

— Можливо, — він усміхнувся. — Але ти ж теж працюєш із серйозними речами. Допомагаєш людям знайти потрібні книги.

Я не знала, чи він жартує, чи ні, тому нервово засміялася.

— Ну, сподіваюся, що не дуже часто роблю неправильні рекомендації.

— Навпаки, ти завжди пропонуєш щось цікаве, — він знову усміхнувся, і я відчула, як моє серце зробило сальто.

Я мало не розплавилася на місці, але з останніх сил зберегла серйозний вигляд.

— Добре, тоді я зараз принесу твою каву.

Я розвернулася й… зачепилася за стілець.

Ну звісно ж.

Ледь утримавши рівновагу, я швидко попрямувала за барну стійку, поки Ярослав не встиг зрозуміти, що я загроза для себе й оточення.

— Ну що, як справи? — миттєво з’явився повідомлення від Кирила.

Я сердито набрала відповідь:

— Впала на рівному місці. Але він похвалив мої рекомендації.

— Непогано! Наступного разу тільки не вбивай себе.

Я зітхнула.

Це був хаос, але, здається, не такий уже й провальний.