Alina Pero - «наречена» свого шефа, Alina Pero

Моє серце гупало, а мозок гарячково працював над єдиним питанням: як зняти цю кляту каблучку?!

Я знову потягнула її вгору. Нічого.

Сильніше.

Палець тільки більше почервонів.

— О ні, ні, ні… — пробурмотіла я, озираючись навколо, ніби хтось мав кинутися мені на допомогу.

Гаразд, спокійно.

Спочатку – Google.

Я витягла телефон і швидко набрала:

«Як зняти каблучку, якщо вона застрягла»

«Використовуйте мило або лосьйон».

Добре!

Я кинулася в першу-ліпшу крамницю, схопила маленьке мило у пакетику і побігла до найближчого кафе, де була вбиральня.

У вбиральні я розгорнула мило, намочила руки й почала натирати палець, ніби хотіла стерти з нього власну шкіру.

Спроба номер один.

— Ну давай, ну ж бо…

Каблучка не ворухнулася.

— Серйозно?!

Я взяла більше мила. Тепер палець ковзав, як вугор.

Спроба номер два.

— Виходь!

Але ні.

Каблучка просто насміхалася з мене.

— А-а-а! — простогнала я, скидаючи воду з рук.

Добре. Google. Ще раз.

«Використовуйте нитку».

Що ж… варіант.

Я виловила з кишені пакетик із жувальною гумкою — там завжди був шматочок нитки.

Намотала її навколо пальця, як у відео, яке щойно подивилася. Почала потихеньку розмотувати…

Оу! Боляче!

Але я вперто рухалася далі, поки…

— Ай!!!

Я ледь не зойкнула на весь туалет, коли різь пекуче врізалася в шкіру.

Палець ще більше почервонів.

— Чудово, просто чудово…

Я змила мило, роздратовано хлюпнувши водою на дзеркало.

Що тепер?!

Очі впали на телефон.

Повідомлення від Гордія.

> Гордій Ростиславович:

Соломіє, ресторан «Royal Sapphire». 

Чекаю тебе там о 19:30.

Я поглянула на годинник.

18:45.

Боже, я маю 45 хвилин на те, щоб зробити диво і звільнити палець від цієї пастки!

Відчай — небезпечна річ.

Бо наступне, що я зробила — повернулася в ювелірний магазин.

Той самий продавець, що віддавав мені каблучку, підняв голову і чемно усміхнувся.

— Пані, ви щось забули?

Я кинулася до нього.

— Скажіть, у вас є якийсь… магічний спосіб зняти каблучку?!

Продавець злегка підняв брови.

— Вона не підходить?

— Вона… занадто підходить!

Він глянув на мій палець і, схоже, зрозумів.

— О…

— Будь ласка, допоможіть.

Він задумався.

— Гм… можемо спробувати спеціальну рідину для зняття кілець…

Надія!

Я поклала руку на прилавок.

Він вийняв із шухляди маленьку пляшечку з прозорою рідиною, відкрутив ковпачок і обережно налив трохи навколо каблучки.

— Окей, тепер спробуйте…

Я затримала подих і потягнула каблучку.

Нічого.

Посмикала сильніше.

Нуль ефекту.

Підняла очі на продавця.

— У нас є ще якийсь план?

Він трохи знітився.

— Ммм… це найкращий варіант. Якщо не допомагає — зазвичай йдуть до лікаря…

До лікаря?!

— Дякую, — буркнула я, хапаючи сумку.

Він поспівчутливо посміхнувся.

— Сподіваюся, у вас все вийде.

Я вийшла на вулицю.

Глянула на годинник.

18:55.

Усе, паніка.

Я стояла посеред тротуару, витріщаючись на каблучку, і думала:

«Як я поясню Гордію, що вона тепер моя?

Чи пробачить він мені?

Чи виживу я після цього вечора?»