Марті - Тіні Системи , Марті

Олекса стояв на порозі невідомого світу. Вітер, що огортав його обличчя, був теплим, але одночасно незнайомим. Небо над головою виглядало так, ніби хтось намалював його заново: три кола світилися на ньому різними відтінками — одне червоне, друге синє, а третє зелене. Вони не просто висіли у небі, а рухалися, повільно змінюючи положення відносно одне одного. 

— Дивно, — прошепотів він, вдивляючись у ці небесні символи. — Що це означає? 

Попереду лежала дорога, вкрита дрібним піском, який мерехтів, наче обсипаний діамантами. Уздовж неї простягалися високі дерева з чорно-золотими листками, що тихо шурхотіли, ніби вітали його. Але Олекса не відчував страху. Навпаки, у ньому пробуджувалося щось нове — допитливість, змішана з відчуттям, що він нарешті потрапив туди, куди належав. 

Його роздуми перервало тихе дзижчання. З-за дерев з'явилося кілька постатей. Вони були високі, схожі на людей, але їхня шкіра блищала, як полірований метал. Очі світилися холодним білим світлом, а рухи здавалися надто плавними й точними для живих істот. 

— Ти новий, — промовила одна з істот голосом, який нагадував дзвін тонкого скла. 

— Я... мабуть, так. Де я? 

— Ти на порозі Трьох Кіл, — відповіла істота. — Це місце між світами, перехрестя всіх шляхів. Лише ті, хто має ключ, можуть пройти далі. 

— Ключ? — Олекса згадав про свій кулон, який висів на шиї. Тонке срібне коло з дивними гравіруваннями, яке він носив із дитинства. 

Істоти відступили на кілька кроків, коли він торкнувся кулона. Їхнє сяйво посилилося, а одна з них нахилила голову, ніби вклонилася. 

— Обраний, — прошепотіла вона. 

— Почекайте, — Олекса зупинив їх. — Обраний для чого? 

— Для істини, — відповіла інша. Її голос був глибшим, нагадував гуркіт грому. — Ти шукав відповіді, і твій шлях привів тебе сюди. Але істина має ціну. 

Дорога попереду роздвоювалася. Ліва частина тягнулася в темряву, крізь густий туман, де світло трьох кіл ледве пробивалося. Права, навпаки, була освітлена яскравим сяйвом, що сліпило очі. 

— Що це за шляхи? — запитав Олекса, але істоти не відповіли. 

Вони просто зникли, залишивши його самого. 

Олекса зробив кілька кроків вперед, вдивляючись у кожну дорогу. Ліва манила його таємничістю, але водночас лякала. Права здавалася простою й зрозумілою, проте щось у ній було надто ідеальним, надто правильним. 

— Неважливо, що ти обереш, — прозвучав раптом голос у нього в голові. — Обидва шляхи приведуть тебе до істини. Але один із них змінить тебе назавжди. 

Він зробив глибокий вдих, стиснув кулон у руці й ступив уперед. Його вибір був зроблений.