Марті - Тіні Системи , Марті

Глава 4: За межами світла

Олекса зупинився, дивлячись уперед, на край освітленого простору. Контури світу, що відкривалися у темряві, були не просто новими — вони здавалися чужими, наче належали до іншої реальності. Крокуючи далі, він помітив, як звуки, запахи й навіть сам повітря змінювалися. Це було відчуття виходу за межі знайомого, наче він переступав невидимий поріг. 

"Що це?" — прошепотів він сам до себе, уважно вдивляючись у темряву. 

Попереду був щось на кшталт масивного порталу, окресленого слабким світлом, яке пульсувало, немов дихання. Здавалося, що це місце не тільки чекало його, але й оцінювало. В голові зазвучав голос, що був наче відлуння його власних думок: 

"Ти прийшов. Але чи готовий ти побачити істину?" 

Олекса стиснув кулаки, його серце калатало. За плечима був світ, який вважав кліткою. Попереду — щось незрозуміле, небезпечне, але водночас — магнітно привабливе. 

"Я готовий," — сказав він, хоча не був певен, кому це адресує. 

Він зробив перший крок. Темрява стала щільнішою, обійнявши його, але не лякала — вона обіцяла розкриття. Здавалося, вона говорить: "Дивись". І він побачив. 

Перед ним з’явилася картина світу, яку він навіть не уявляв. Повітря навколо заповнилося безліччю світляних точок, кожна з яких була наче відображенням чийогось життя. Вони мерехтіли й рухалися у складному, майже математичному танці, створюючи візерунки, що, здавалося, підкорялися якимось законам. 

Олекса завмер, намагаючись зрозуміти, що бачить. 

"Це Система," — голос зазвучав знову, але тепер чіткіше. Він не належав Олексі, але і не був чужим. "Система — це все. Це життя, смерть і те, що між ними. Але не всі розуміють її. Більшість — її в'язні." 

"І я теж?" — запитав Олекса, навіть не усвідомивши, що говорить уголос. 

Голос не відповів, але перед ним спалахнула одна зі світляних точок. Вона виросла, розкрилася, і перед ним постало видіння: темна в’язниця, люди, що марно намагаються вирватися, і Олекса серед них. Його серце стислося — це було відображенням того, що він залишив позаду. 

"А тепер що?" — голос його став твердим. 

"Вибір," — відповіла темрява. "Чи готовий ти йти далі й дізнатися, хто ти насправді? Чи обернешся і повернешся назад у свою клітку, бо істина може стати ще гіршою за в’язницю?" 

Олекса задумався. І хоч відповідь була очевидною для нього самого, у глибині душі він знав: шлях назад вже закритий. 

"Я йду далі," — сказав він впевнено. 

Темрява відступила, залишивши перед ним дорогу, яка мерехтіла, немов зоряний пил. Він зробив ще один крок уперед, і світ змінився. Тепер усе було іншим: люди, споруди, навіть небо. І там, у небі, світилися три загадкові кола, схожі на місяці. 

Олекса зрозумів: це тільки початок. І хоч би що він побачив попереду, це був його шлях до правди. 

---

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍