Night mystery - Конотопська відьма , Night mystery

Минав час. Роки пройшли, але прокляття не відступало. І все більше людей чули історії про те, як ліс Конотопа став смертельною пасткою.

 Проте було кілька сміливців, що вирішили з'ясувати, що насправді відбувається в лісі.

Одного дня в місто приїхав мандрівний чародій, якого звали Василь. 

Він був відомим дослідником магії, мандрівником по всій Україні, що шукав древні таємниці. Коли він дізнався про прокляття Конотопа, йому стало цікаво, чи справді є якась магічна сила, яка охопила це місце. 

Власне, він вірив, що в серці цього прокляття можна знайти відповідь на питання, що мучили його багато років.

Василь не боявся ані відьм, ані магії. Він знав, як боротися з такими силами. 

Тому він вирушив у ліс, сподіваючись знайти істину, а також зрозуміти, чому прокляття затяглося так довго.

Як тільки він ступив на землю лісу, повітря стало важким. Чуття магії було всюди. Ліс жив. 

Ліс стежив за кожним його рухом. І навіть якщо йому не здавалося, що він потрапив у пастку, Василь відчував, що щоразу наближається до самого серця цієї темряви.

Несподівано він почув її голос. Це був не просто шепіт, це було справжнє звернення. 

Олена, не бачачи його, все одно відчула його присутність. Вона знала, що хтось із чужих намагається порушити її кордони.

"Хто ти?" — голос Олени прорізав ліс, як ріжучий меч.

Василь, не збентежений, відповів: "Я шукаю відповіді на питання, що давно мучать мене. Я прийшов до тебе, відьмо, щоб дізнатися, чому цей ліс не залишає спокою."

І тут ліс здригнувся. Олена вийшла з тіні, її темні очі світлилися від злості й гніву, але разом з тим і від болю, який не відступав.

"Ти хочеш дізнатися, чому ліс проклятий?" — її голос звучав не так, як у людей, а як відлуння стародавніх темних чарів. "Цей ліс — це моя помста, моя сила, і ніхто не зможе забрати її в мене."

Василь стояв спокійно, але йому не було легко. Він відчував, як магія Олени проникає в його свідомість.

 Він не міг зрозуміти її болю, але він бачив, як її очі сповнені тугою і печаллю. 

І раптом він зрозумів, що прокляття не просто результат магії — це була відповідь на невиплакані сльози, на відчай і розчарування.

"Я не прийшов, щоб забрати твою силу," — сказав він. "Я прийшов, щоб зрозуміти, як ти можеш зупинити цей біль. Як можеш пробачити себе, якщо тебе вже так багато років пожирає гнів?"

Олена застигла. Її серце билося швидше, але тепер не від гніву. 

Це була суміш почуттів, які з'являлись після багатьох років самотності.

 І, хоча вона не визнавала цього, частина її жила надією на те, що може бути інший шлях.